Жертви нон-фікшна: як перекладна література змінює український ринок книговидавництва

Президент української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів
Президент української асоціації видавців про те, як розвивати книговидавництво, і чому сьогодні немає українських авторів нон-фікшну

Головна тенденція останніх років на книговидавничому ринку України  – поява нон-фікшн та бізнес-літератури. Протягом довгих років ця ніша була незайнятою і лише частково заповнювалась книжками російських видавництв. З російського ринку до нас приходила так звана малотиражна література про технології, бізнес, економіку та медицину. На жаль, українських аналогів не було.

Протягом років незалежності українські книговидавці втратили профільних авторів.

Наприклад, науковий кластер 80-х та 90-х років минулого століття через свій вік вже не може працювати. Нова авторська школа так і не з’явилась.

На це є дві причини. Перша, стандартна – відсутність фінансування науки. Друга – відсутність запиту від видавців, адже максимальний наклад наукової літератури – це 500 примірників. Такі наклади не цікаві з фінансової точки зору. Російські видавництва робили більші наклади, бо орієнтувались на увесь пострадянський ринок.

Така ж ситуація і з українськими науковою літературою для вищої школи. Всі видавництва, що працювали у цьому напрямку ще 20 років тому, сьогодні нічого не видають.

Протягом останніх двох років нон-фікшн та бізнес-література з’явилась на українському ринку. Це здебільшого описи життя видатних бізнесменів, новаторів та політиків.

Наприклад, книга американського журналіста Ешлі Венса  про Ілона Маска та автобіографія Гіларі Клінтон. Головна проблема цієї перекладної літератури – описовий характер, який не дає нових знань та платформи для кадрового ресурсу, який у підсумку може змінювати країну. А от книжки з прикладних наук, технічні та інженерні твори і далі відсутні. У підсумку ми отримуємо дефіцит знань та кадрово-інтелектуальний дефолт.

Засилля перекладів бізнес-літератури на українському ринку породило ще одну проблему – у нас відбувається нарощення видань в одній жанровій ніші за рахунок інших. Тобто, обсяг обігових коштів, якими оперують українськи видавництва, не зростає. В погоні за літературними трендами видавництва скорочують фінансування одних жанрів і концентруються на інших.

Найбільше фінансування «відкусили» у технічної і науково-популярної літератури та від дитячої книги.

Ще однією жертвою нон-фікшна стала сучасна українська  художня література. Працюючи на переклади, український видавець почав обмежувати бюджет на друк книг молодих українських авторів. Видати 1,5 тис. книжок –  не дорого. Дорого –  провести якісну піар-кампанію.

Загалом, книговидавнича галузь – найменш капіталізована та не дуже приваблива для інвесторів. Наприклад, в Україні у 2016 році  було видано книжок за видавничими цінами приблизно на 112 млн. Для порівняння, у Німеччині за цей же рік  придбали книжок на $9,2 млрд.

Щоб розвивати книговидавничу справу у нашій країні, як на мене, потрібний системний підхід до вирішення проблеми галузі, які не вирішуються уже впродовж 26 років.

Перше – потрібно наситити галузь коштами. І не за рахунок розділу мізерних бюджетних сум, а за рахунок створення спеціального режиму пільгового кредитування суб’єктів видавничої справи.

Книга потребує дуже тривалого часу підготовки і реалізації вже готового продукту. Тому книговидання і є малопривабливим для інвесторів з інших сфер бізнесу.

Друге – це поновлення і поповнення фондів бібліотек. Крім того, що їх з кожним роком стає все менше, існує і ще одна проблема – дуже тривалий та зарегульований процес придбання нової літератури. Кошти на це виділяються не від потреби, а по залишковому принципу. Тому потрібно взяти на озброєння європейські принципи як фінансування бібліотек, так і методик проведення закупівлі необхідної літератури.

І третє – це відродження сучасної книжкової торгівлі. Системна книжкова торгівля, яка б відповідала потребам суспільства, сьогодні майже відсутня.

Поділитися: