Як заробити $2,7 трильйона: два уроки з книги «Державне багатство народів»

68
Shutterstock
Чому бідні? Бо погано порахували

Приватизація активів як альтернатива неефективному державному контролю не завжди є панацеєю, оскільки потурає кумівському капіталізму та нерідко супроводжується відвертою корупцією та безчинством, стверджують шведські економісти Даг Деттер та Стефан Фьольстер. На їхню думку, форма власності не настільки важлива – принципово те, як активами розпоряджаються. Мовляв, якщо за справу візьмуться експерти, а не сумнівні функціонери і як слід усе порахують і спланують, це допоможе підвищити дохіди центральних урядів у всьому світі на додаткові $2,7 трлн. А це більше, ніж глобальний обсяг витрат на транспорт, енергетику, водопостачання та зв’язок.


Про всі ці хитрощі арифметики Деттер та Фьольстер розповідають у своїй книзі «Державне багатство народів: як управління державними активами може посилити чи підірвати економічне зростання» (The Public Wealth of Nations: How Management of Public Assets Can Boost or Bust Economic Growth), яку 2015 року включила до списку найкращих книг газета Financial Times. Багаторічний колумніст журналу The Economist Адріан Вулрідж написав, що політики усіх напрямків припустяться великої помилки, якщо проігнорують цю працю. Її український переклад вийшов 2018 року у «Видавництві Старого Лева».

В основі думки, яку хочуть донести автори, дві прості, але вагомі тези.

Спочатку – загальний облік

По-перше, державні активи – це клондайк, але ми й гадки не маємо про його масштаби. З 33 країн, щодо яких є дані, лише у Бельгії і Сальвадорі суверенні борги значно перевищують державні активи. В усіх інших – другого більше, ніж першого, щонайменше на 50%. Щонайменше! Оскільки їхня вартість з різних причин може бути занижена.

Державні активи – це клондайк, але ми й гадки не маємо про його масштаб

Потенціал державного багатства, що є власністю народу, залишається невідомим саме через відсутність загального обліку.

Велика Британія, Нова Зеландія та Швеція – одні з небагатьох країн, що його ведуть. Утім, як зазначають Деттер та Фьольстер, цей облік є надто фрагментарним і не відповідає стандартам бухгалтерії.

Найскладніше з обліком нерухомості. Приміром, у Греції досі немає належного земельного реєстру – детальні відомості є лише про менш ніж 7% її території.

Вирішує якість управління

По-друге, державні активи зазвичай стають заручниками кепського менеджменту, хоч є надзвичайно перспективним джерелом нових надходжень.

Україну автори наводять як приклад країни, де управління є вкрай неефективним. У портфелі комерційних активів – понад 3500 держпідприємств, левова частка яких не працює (і це без даних щодо нерухомого майна – їх бракує). Серед них – Укрексімбанк та Ощадбанк, одні з найбільших фінустанов країни. Загальна вартість цього всього, за поточними консервативними оцінками, перевищує $70 млрд.

Даг Деттер. youtube.com

Деттер і Фьольстер звертають увагу на те, що Україна має один із найвищих показників енергоємності у Європі. А це ускладнює модернізацію її промислового комплексу.

У нашій країні, за їхніми словами, надто довго утримували занижені ціни на газ для домогосподарств і підприємств централізованого теплопостачання, що унеможливило ринково орієнтовані зміни.

Державні активи на національному рівні не дають прибутків, запевняють автори: у 2013-му на їх підтримку пішла десята частина ВВП; надходження ж від приватизації зупинилися і впали нижче за 0,2% ВВП.

Війна на сході країни, що розпочалася наступного року, лише підвищує ризики

Автори книги висловлюють переконання, що для розвитку як економіки, так і демократії Україні потрібні консолідація власності та запровадження неупередженого професійного управління портфелем державних комерційних активів (де провідну роль мали б відіграти надійні державні інститути та громадянське суспільство).

В його основі, наголошують Деттер і Фьольстер, мають бути три принципи:
прозорість – необхідна умова підзвітності;
потрібно працювати на досягнення конкретної цілі (застереження від Чеширського Кота: якщо ви не знаєте, куди хочете дістатися, немає значення, якою дорогою йти);
державні комерційні активи мають бути захищені від політичного втручання.

«Однією з трагічних ілюзій, які панують у багатьох країнах третього світу, є переконання, що політика та державні службовці можуть успішно виконувати підприємницькі функції. Найцікавіше, що цьому вірять – попри численні свідчення про протилежне», – зауважив свого часу колишній віце-прем’єр і «економічний архітектор» Сінгапуру Го Кен Суї.

Держава поганий бізнесмен, вважають у багатому Сінгапурі. The Telegraph

Досвід заснованого ним понад 40 років тому піонерного інвестиційного фонду Tamasek є взірцем для Малайзії, В’єтнаму та Китаю, частково – Фінляндії, а також міст Абу-Дабі та Дубай, пишуть Деттер і Фьольстер. Цей досвід продемонстрував ефективність передання усього портфеля державних комерційних активів холдингові, що захищений від втручання уряду.

Tamasek став однією з найпотужніших компаній в Азії

Аналогічні компанії зацікавлені не лише в тому, щоб уряди надавали пільгові кредити і дипломатичну підтримку, а й у будівництві критично важливої інфраструктури – доріг, лікарень, шкіл – в обмін на гарантований доступ до сировини.

Поділитися: