Як дружити з головою: 5 книг від нейропсихолога Ніка Чатера

177
Shutterstock
Нам здається, що ми знаємо все про власні думки та почуття, але це лише ілюзія

Нік Чатер – психолог-нейролінгвіст, керівник центру досліджень поведінки людини при Бізнес-школі Ворикського університету (Велика Британія), який є одним із найбільших у Європі.

Ще з часів Платона, зауважує він, мислителі сперечалися про те, чи дійсно ми є розпорядниками вмісту нашого «глибокого внутрішнього світу», але вже більш як століття вчені наголошують: ми часто помиляємося, коли уявляємо, що ж насправді діється всередині. Розуміння того, як влаштований наш мозок, допоможе ефективніше ухвалювати рішення як у професійній сфері, так і в особистій, переконаний Чатер.

«Усе, що варто знати про свідомість», Деніел Деннетт

Consciousness Explained, 1991

Ця книга пояснює, як із потоку часом заплутаної та суперечливої інформації формується наш світогляд. Філософ Деніел Деннетт, який впродовж багатьох десятиліть вивчав саме сферу когнітивістики, стверджує, що мозок має дивовижну здатність заповнювати прогалини нашої пам’яті й змушує нас вірити у ці сконструйовані ним уявлення. У такий спосіб він втілює головну притаманну людині тактику самозахисту і самовизначення – створювати й оберігати історії, які ми розповідаємо самим собі й нашому оточенню про те, ким ми є. Я – це наратив моєї свідомості.


«Візуальний інтелект: як ми створюємо те, що бачимо», Дональд Гоффман

Visual Intelligence: How We Create What We See, 1998

Близько половини нашого мозку відповідає не стільки за формування вищої «абстрактної» думки, як за перцепцію (чуттєве сприйняття предметів). З цієї книги можна дізнатися, чому.

Процес побудови візуального світу, що починається з подразнення клітин сітківки ока, – украй швидкий, складний та захопливий. Каталог ілюзій, створений вченим-когнітивістом Дональдом Гоффманом, що включає найрізноманітніші предмети, які ми «бачимо», але які за ретельнішої перевірки виявляються уявними, по-справжньому дивовижний.


«Чому червоний не звучить як застереження: спроба зрозуміти відчуття свідомості», Дж. К. О’Рейган

Why Red Doesn’t Sound Like a Bell: Understanding the Feel of Consciousness, 2011

Око не є досконалим, однак ми продовжуємо довіряти своїм очам більше, ніж іншим органам чуття. Наша здатність бачити, як виявляється, значно загадковіша, ніж здається, адже ми нерідко бачимо речі (буквально) не такими, якими вони є. Це може бути зумовлено як середовищем, в якому ми перебуваємо, так і нашим особистим досвідом. Психолог Дж. К. О’Рейган стверджує, що бачити, чути, відчувати смак та запах, а також предмети на дотик – означає не пасивно отримувати інформацію, а взаємодіяти зі світом. Це дає нам змогу відповідати на його виклики.


«Як народжуються емоції: таємне життя мозку», Ліза Фельдман Баррет

How Emotions Are Made: The Secret Life of the Brain, 2017

Наші емоції не є «сирими», вони – інтерпретації нашого психологічного стану, запевняє нейробіолог Ліза Фельдман Баррет: змінюючи наше ставлення до реальності, ми змінюємо те, як почуваємося. Інакше кажучи, ми самі творимо наші емоції. Один і той самий викид адреналіну перед виходом на сцену може бути інтерпретований як хвилювання через очікування або як результат жахливого переляку. І саме те, яку інтерпретацію ми для себе оберемо, визначить різницю між гарним виконанням та панічною атакою.

Детальніше про книгу


«Невидима горила, або Історія про те, наскільки оманлива наша інтуїція», Крістофер Шабрі та Даніел Саймонс

The Invisible Gorilla: And Other Ways Our Intuitions Deceive Us, 2010

Гарвардські психологи Крістофер Шабрі та Даніел Саймонс були одними з перших, хто зосередився на окресленій Деннеттом розбіжності між нашими відчуттями і реальністю. Вони дійшли висновку, що ми дивимося на світ крізь портал нашої уваги, який є настільки вузьким, що аж ніяково. Серед найвідоміших їхніх експериментів – той із чоловіком у костюмі горили, який проходить прямо перед носом у глядачів, доки ті рахують передачі м’яча між членами групи. Як показує практика, щонайменше половина людей настільки сфокусовані на завданні, яке їм дали, що запитання, чи помітили вони «горилу», викликає у них щире здивування. Ця так звана сліпота неуважності стала початком каталогізації по-справжньому приголомшливих свідчень того, наскільки обмеженим є наше сприйняття дійсності.


За матеріалом The Guardian

 

Вам буде цікаво Брехун рівня «бог»: анатомія обману

Поділитися: