Директор департаменту освіти і навичок Організації економічного співробітництва та розробник теста PISA (Programme for International Student Assessment, Міжнародна програма оцінки освітніх досягнень учнів) Андреас Шляйхер прочитав відкриту лекцію у Новопечерській школі в Києві.
K.Fund Media публікує найцікавіші тези його лекції «Як дати українським дітям якісну освіту».
1
Покращуйте якість навчання, а не збільшуйте кількість годин
Навчання – це продукт кількості можливостей і якості викладання. Якщо ви зосередитеся на якості викладання, а не на кількості годин, витрачених на навчання, то й результат буде кращим. У всіх країнах показники часу навчання у школі різні. Наприклад, у Китаї діти витрачають на школу в середньому 60 годин на тиждень (йдеться про уроки та виконання домашніх завдань – K.Fund Media), а у Фінляндії – 35. Це величезна різниця.
У всіх країнах показники часу навчання у школі різні
Але якщо ми подивимося на те, як учні засвоюють інформацію протягом години, то побачимо різні показники, часом протилежні кількості часу, проведеного за навчанням.
У Фінляндії, Німеччині, Швейцарії, Японії діти небагато часу проводять у школі, але мають досить високий результат засвоєння інформації. В ОАЕ кількість годин навчання – одна із найбільших (близько 59 годин на тиждень), але продуктивність учнів там надзвичайно низька.
Цей факт доводить, що треба обережніше ставитися не лише до обсягу інформації, яку дають дітям, а й до того, що саме відбувається в класних кімнатах, і яким чином ми можемо покращити процес навчання.
2
Впустіть інновації у клас
Викладач має досконало знати свій предмет і розумітися на інших. Учні досягають більшого успіху в навчанні, коли вони бачать рівень знань свого вчителя. Потрібно також реагувати на інноваційні події, бо світ не стоїть на місці, а ми мало говоримо про це з учнями.
Потрібно також враховувати ступінь автономності викладача. Так склалося, що нашим педагогам просто кажуть, що потрібно робити – як створювати навчальне середовище чи який підручник переказувати. Це неправильно.
Викладачі мають приходити до класної кімнати і створювати там своє навчальне середовище, винаходити нові педагогічні практики і підходи, застосовувати цікавий досвід колег
3
Створюйте спільноту викладачів
Важлива складова викладацького професіоналізму – це культура співпраці. Наприклад, в Шанхаї та Сінгапурі вчителі згуртовуються, багато уроків проводять разом і публічно. Там навіть є конкурси серед викладачів. В цих країнах надзвичайно сильна професійна спільнота, вона потрібна для того, щоб розвинути нові навички у викладачів.
Якщо вчителі задіяні в спільних процесах викладання, то почувають себе ефективнішими і більше задоволені своєю роботою. Цього легко досягти. У переважній більшості шкіл просто потрібно запровадити й організувати цю роботу
4
Займайтесь соціальною роботою
В США і Китаї дуже схоже співвідношення учень/викладач. Тобто кількість викладачів на сотню учнів – приблизно однакова. Але розміри класів різні: у Китаї дуже великі класи, а в США маленькі. Американці захотіли сформувати невеликі класи, бо такий розподіл подобається і викладачам, і учням, і батькам. Але при цьому вони не збільшили кількість вчителів. Ці викладачі можуть витрачати 22-25 годин щотижня на викладання, саме стільки часу вони витрачають на уроки.
У Китаї дуже великі класи, а в США маленькі
Натомість китайські вчителі викладають приблизно 11-16 годин на тиждень, тобто вдвічі менше, ніж американські. Ви можете подумати, що викладачам у Китаї пощастило, але це зовсім не так.
У вільний від викладання час вони працюють над своїм професійним розвитком, індивідуально займаються з учнями, співпрацюють з іншими викладачами, розмовляють з батьками. Від такого підходу результативність навчання набагато краща, бо викладання – це не лише класні кімнати, а й соціальна активність.
5
Надихайте учнів
В країнах Європи та США ми ставили учням дуже просте запитання: «Чому ви успішні або не успішні в математиці?» Багато з них відповідали так: «Все залежить від таланту. Якщо я не геній з математики, тоді займусь чимось іншим, я нічого з цим не вдію».
Це своєрідний лакмусовий папірець для системи освіти: ми вміємо визначати таланти, але ми не дуже вправні у тому, аби допомогти їх розвинути
Ми ставили таке саме питання в Сингапурі та Китаї і 9 із 10 учнів казали: «Якщо я буду добре навчатися, то досягну успіху. Я довіряю своїм викладачам – вони допоможуть мені». За статистикою, в цих країнах учні краще сприймають шкільну програму. Отже, вчителі мають переконувати учнів, що їм все вдасться.
