Вбивця у кожному з нас: «Ефект Люцифера» Філіпа Зімбардо

bystanderrevolution.org
Про те, чому хороші люди роблять жахливі вчинки – у книзі автора знаменитого Стенфордського в'язничного експерименту

Чому людина може мотикою забити до смерті свого сусіда, з яким вона ще вчора мирно випасала худобу та перехиляла чарку вечорами? Як законослухняний громадянин та добропорядний батько сімейства перетворюється на жорстокого мучителя? І де та межа, що відокремлює добро від зла? Відповіді на ці питання знає Філіп Зімбардо – соціальний психолог, професор Стенфордського університету та автор знаменитого Стенфордського в’язничного експерименту.

Зімбардо майже протягом усього життя, із початку 1970-х, займався вивченням геноциду, масового терору, садизму та феномену підкорення

І у 2007 році вперше побачила світ його монументальна праця, в якій він зібрав та систематизував усі свої знання про природу насильства – «Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло» (The Lucifer Effect: Understanding How Good People Turn Evil). Напевно, це одна із найважливіших книг якщо не у сучасній історії, то за останні двадцять років – точно. У травні цього року працю Зімбардо опубліковано українською.

«Паршиві вівці» та в’язниця у Абу-Ґрейб

За книгу психолог взявся лише після того, як у 2004 році взяв участь як експерт в судовому процесі над американськими військовими, що катували іракських в’язнів у сумнозвісній тюрмі Абу-Ґрейб.

Президент Джордж Буш, коментуючи міжнародний скандал після публікації шокуючих фотографій, на яких американські наглядачі, усміхаючись, знущаються із полонених, заявив, що ці військовослужбовці – просто паршиві вівці.

thedisorderofthings.com

Зімбардо палко спростував це твердження, достатньо переконливо довівши, що винні не горезвісні «паршиві вівці», а керівництво, котре створило умови, за яких нормальні люди перетворились на жорстоких катів.

Адже саме це і сталося у Абу-Ґрейб. Виявилося, що моторошні події в Іраку разюче схожі на те, що відбувалося у 1971 в підвалі Стенфордського університету.

Там за 33 роки до скандального суду молодий іще Зімбардо керував психологічним експериментом, який обернувся справжнім жахіттям для його учасників. Вчений задумав це дослідження, намагаючись зрозуміти механізм підкорення одних людей іншими, і в підсумку з’ясувати, як взагалі в історії людства міг виникнути фашизм  та його потворне породження  – Голокост.

Як перетворити людину на садиста

У підвалі університету стараннями Зімбардо, його помічників та консультантів із місцевої поліції було влаштовано в’язницю, що максимально нагадувала справжню. Учасниками експерименту стали 24 добровольці – прискіпливо відібрані з числа сотень претендентів молоді, фізично та психічно здорові студенти. Шляхом жеребкування юнаки розділилися на дві групи – «наглядачів» та «ув’язнених». Новоспечених охоронців одягли в однакову форму та попросили носити темні окуляри. В’язням же видали незручні полотняні роби, натягнули панчохи на голови та замість імен надали номери. Перед наглядачами було поставлено завдання – подавити волю підопічних і змусити їх підкоритися.

Уже за кілька днів цілком миролюбні та спокійні у буденному житті молоді люди перетворилися на жорстоких мучителів

Оскільки заподіювати фізичний біль хлопцям, яким дісталася роль в’язнів, було заборонено, охоронці вигадували усе нові й нові витончені знущання. Вони змушували ув’язнених завзято співати, безкінечно відтискатися від підлоги, позбавляли їх їжі та можливості помитися, змушували чистити туалети голими руками, запроторювали до одиначки, а врешті-решт навіть опустилися до принижень із сексуальним підтекстом.

При цьому, якими би жорстокими не були умови експерименту, буквально упродовж лічених днів «в’язні» ніби забули, що просто беруть участь у науковому дослідженні і можуть звідти піти будь-якої миті. У них почалися істерики, нервові зриви (одного із учасників просто з експериментальної в’язниці доправили до лікарні), з’явилися ознаки нервового та фізичного виснаження. Однак ніхто, жоден зі студентів не попросив відпустити його.

В підсумку цей страшний психологічний експеримент довелося перервати раніше визначеного терміну – настільки моторошним був емоційний та фізичний стан учасників. Зімбардо із жахом пригадує, що в якийсь момент і сам втратив контроль, переставши помічати, що засіб більше не виправдовує мети.

Погані люди чи погані обставини

Однак цей важкий та жорстокий експеримент дав ученому ключ до розуміння природи насильства у великих структурах. Прямий шлях до масових убивств та звірячої жорстокості – дегуманізація, «розлюднення» образу ворога (і неважливо, чи цей ворог справжній чи вигаданий).

YouTube

Наприклад, у 1992 році в Руанді представниця тимчасового уряду Полін Ньїрамасухуку, яка керувала масовими вбивствами та зґвалтуваннями жінок із народу тутсі, називала їх «тарганами», які гідні лише того, щоби їх знищили усіх до ноги. Нацисти у концтаборах так само ставилися до ув’язнених – гірше, ніж до тварин. Саме тому їх називали не за іменами, а за присвоєними номерами. Речі не називають – їх нумерують.

Ще один фактор, що перетворює психічно здорових і не схильних до садизму людей на монстрів – це колективна відповідальність та сліпе слідування наказам. Коли ніхто конкретний не відповідає за наслідки вчинків групи людей, балом починає правити повна вседозволеність.

Коли ніхто конкретний не відповідає за наслідки вчинків групи людей, балом починає правити повна вседозволеність

Саме це і відбулося у в’язниці Абу-Ґрейб. Підбурюючи один одного та виконуючи інструкції начальства, охоронці за місяць після потрапляння на службу в жахливу іракську в’язницю втратили людське обличчя.

Головним же винуватцем Зімбардо називає систему – державу, що створює умови, в яких люди перестають бути людьми. Хай би то була якась силова структура (в будь-якій із них люди носять форму, що позбавляє їх індивідуальності, дотримуються певних ритуалів, вважають себе кращими за решту, існують у жорстких умовах дисципліни та строгої ієрархії) або ж звичайна школа.

mcdaniel.hu

Не виняток – і великі корпорації, де часто ведуться жорстокі підкилимні ігри, вітається безпринципність, сліпа покора, а також цькування тих, хто не відповідає правилам гри – моббінг, на жаль, це не лише шкільна «розвага».

Вчений при цьому не втомлюється повторювати  – розуміння мотивів людей, що скоїли жахливі злодіяння, не знімає з них відповідальності за зроблене. Але розібратися у механізмі перетворення нормальної людини на звіра – значить, навчитися упереджувати такі речі, як масові вбивства та геноцид.

«Ефект Люцифера» – книга непроста. Але надзвичайно важлива. І особливо актуальна вона для сучасної України.

Поділитися: