В’єтнам: соціалізм із капіталістичним майбутнім. Частина І

58
K.Fund Media
Як в одній країні уживаються комуністичний Ханой і прозахідний Хошимін

Якщо в СРСР В’єтнам сприймався в першу чергу як воююча країна, яка розплачується за поставки зброї знаменитим бальзамом «Зірочка», серветками із соломки та неякісними кедами, то сьогодні В’єтнам – повноцінний торговий партнер України. Він постачає нам шини, запчастини для мототехніки, трикотаж, чоловічі куртки і светри, комплектуючі для комп’ютерів, кондиціонери і продукти харчування, зокрема, каву. Для багатьох, напевно, буде сюрпризом той факт, що В’єтнам – найбільший експортер кави в світі, вперше обігнав Бразилію ще в 2012 році. Що стосується одягу та взуття, то більшість українців, можливо, і не підозрюють, що якась їх модна брендована річ зроблена у В’єтнамі – маленький ярличок з інформацією про це зазвичай захований десь в непримітному місці.

Елітна провінція

Ми звикли вважати В’єтнам на тлі Китаю та «азіатських тигрів» другорядною провінцією. Але в цій «провінції» живуть 95,6 млн осіб – на 13 млн осіб більше, ніж, наприклад, в Німеччині. І якщо кількість працездатного населення у віці 15-64 років у В’єтнамі та Німеччині приблизно однакова – 69,3% і 65,97% від загального числа жителів країни, то за іншими віковими групами відмінності разючі.

Shutterstock

Громадяни у віці 65 років і старше складають в Німеччині 20,59% населення, у В’єтнамі – 5,5%. А це означає, що пенсійне навантаження на бюджет тут набагато менше.

При цьому у в’єтнамській молоді є все для того, щоби стати драйвером розвитку своєї держави. У країні працюють 376 вузів, в яких навчаються 2,6 млн студентів – майже вдвічі більше, ніж в Україні. В’єтнам займає шосте місце в світі за кількістю студентів, що навчаються в США – 21,4 тис. осіб. А це означає, що в країні активно готують нову еліту.

Експерти Світового банку прогнозують зростання економіки В'єтнаму на 7% на рік

Уряд країни заявив, що в 2017-2020 роках залучить на інфраструктурні програми $480 млрд. Іноземні інвестори охоче вкладають у В’єтнам, а транснаціональні корпорації переносять туди з Китаю свої виробництва. Головна причина – фінанси. Середня зарплатня в Китаї зросла до $750, а у В’єтнамі вона становить $150 (в текстильній та харчовій промисловості – $100).

Крім того, демократизація, яка пройшла в Індонезії та на Філіппінах, призвела до того, що західному інвестору важко зрозуміти, хто конкретно в цих країнах «вирішує питання». В авторитарному соціалістичному В’єтнамі такі проблеми не виникають. Тому західні капітали перетікають туди. В результаті, структура в’єтнамської промисловості, яка дає 40% ВВП, вражає – виробництво мобільних телефонів, побутової електроніки, комплектуючих до комп’ютерів та офісної техніки, одягу і взуття, суднобудування, обробка сільгосппродукції і видобуток нафти.

Держава – в Ханої, приватні інвестори – в Хошиміні

Два головних міста В’єтнаму – Ханой та Хошимін (колишній Сайгон) – довгі десятиліття перебували в двох різних В’єтнамах, Північному та Південному. Більше того, міста жили в протилежних умовах – воєнного соціалізму та колоніального капіталізму, а в 1976 році опинилися в одній країні.

Дослідники часто проводять паралелі із колишніми Західною та Східною Німеччинами. Іронія історії в тому, що ті, хто займається Німеччиною, що об’єдналася в 1990 році, говорять, що для того, щоби стерлися відмінності, потрібно від 40 до 60 років. А ті, хто займається В’єтнамом, вказують, що з часу об’єднання Півночі і Півдня пройшло вже 42 роки, а відмінності залишилися.

Південь має обов'язкову квоту на представництво в усіх органах влади, але керують країною в основному вихідці з Півночі

Взяти, наприклад, клімат. У Ханої з квітня по листопад стоїть дуже задушлива і спекотна погода, дощі ллють щодня. Однак в грудні починається сухий прохолодний сезон і триває до березня включно.

Середня температура липня – 29,5 °С, а січня – так і зовсім 17 °С. Тобто жити можна. У Хошиміні при середньорічному рівні опадів втричі більшому, ніж в Києві, середньорічна температура становить 28-30 °С, не опускаючись протягом всього року нижче 26 °С. Важко уявити, як живуть люди в таких умовах. Але живуть – 7,7 млн ​​осіб (в Ханої – 7,6 млн).

Клімат – лише одна складова різниці між двома містами. В’єтнамська влада всіляко намагається цю різницю згладити, але логіка життя та бізнесу бере своє. Хоча правляча компартія В’єтнаму (інших партій в країні немає) взяла курс на єдину країну, в якій немає переможців і переможених, а Південь має обов’язкову квоту на представництво в усіх органах влади. Але керують країною в основному вихідці з Півночі, і столицею є Ханой, де знаходяться головні офіси великих в’єтнамських державних компаній.

SHTP-TP.HCM-CITY

Зате західні компанії вважають за краще Хошимін – 60% капіталовкладень в економіку міста складають іноземні інвестиції.

Завдяки їм в Хошиміні побудовані і успішно працюють заводи мікросхем Intel, комп’ютерних комплектуючих Nidec, друкованих плат і струменевих принтерів Jabil Circuit, акустичних деталей для мобільних телефонів Sonion, побутової електротехніки та комплектуючих Toshiba, Panasonic і Fujifilm, центр програмного забезпечення Robert Bosch, дослідний центр Hewlett-Packard і т.д. Особливо вражають цифри експорту. Якщо брати Ханой і Хошимін із оточуючими їх провінціями, то на душу населення на Півночі припадає експортної продукції на $186, а на Півдні – на $821.

Маленькі зарплати – найнижчі ціни

Оскільки зарплатня у в’єтнамських приватних компаніях вища, ніж на аналогічних позиціях в компаніях державних, саме Хошимін рясніє торговими і розважальними центрами, в тому числі транснаціональних мереж.

Рівень нинішніх зарплат у В'єтнамі нагадує Україну середини 1990-х років

Середня зарплатня, як уже було сказано, дорівнює $150, хороші фахівці в різних сферах отримують $250-500 на місяць. Найвищі зарплати у айтішників – від $700 до $1 тис. у фахівців та $1-2 тис. – у менеджерів. Для В’єтнаму це дуже великі гроші, оскільки ціни тут в рази нижчі, ніж в Сінгапурі, Гонконгу і навіть Китаї.

Єдине, що за місцевими мірками дорого – купити у власність житло. Квадратний метр в багатоквартирному будинку в спальному районі Ханоя коштує в середньому $ 1050, в центрі – $2400. Виходить, що молода сім’я з двох осіб, які отримують середню зарплату в $150 доларів, повинна, відмовившись від їжі, пиття та інших витрат, працювати на придбання «одинички» площею 33 кв. м аж 22 роки.

Shutterstock

Обмеження в покупці житла для іноземців були зняті тільки в 2015 році. До цього вони могли купити квартиру або особняк тільки в тому випадку, якщо одружені на в’єтнамці (заміжні за в`єтнамцем) або відкрили в країні свій бізнес. Безкоштовного житла у В’єтнамі, незважаючи на весь його «парткомівський соціалізм», немає, замість нього – соціальне. Ідеологія – ідеологією, але реальність виявляється набагато більш комерційною.

У другій частині читайте про культуру країни, інфраструктуру міст і конфлікт в’єтнамських поколінь.

Поділитися: