Типовий Z
«У вас є діти?» – перше запитання, яке мені ставлять після озвучення теми нашого дослідження. Звичайно є, і саме тому я планую проводити таке дослідження регулярно!
Багато років тому ми з командою Української Маркетингової Групи (UMG), одними з перших в Україні доволі глибоко вивчали тінейджерів. А в цьому році, коли міленіали стали значно зрозумілішими, ми зосередилися на наступному поколінні – поколінні Z – усіх тих, кому зараз від 14 до 22 років.
Із задоволенням ділюся результатами першого етапу проекту – глибинного якісно-етнографічного дослідження київських представників покоління Z.
Хочу №1: Хочу відповіді на запитання «Навіщо?»
Якщо ви хочете домогтися від мене повної віддачі – вам доведеться пояснити мету і чому вона є важливою. Я хочу робити через розуміння, а не через примус. Я нічого не роблю з-під палки – цим ви вбиваєте всю мою можливу ініціативу. У мене абсолютно непереборне бажання робити те, що хочеться, а не те, що треба.
Хочу №2: Хочу бути значущим
Ну, по-перше, це відчувати свою цінність для світу. Хочу бути корисним – створювати рішення та продукти, які розв’язують проблеми суспільства.
По-друге, це бути прикладом для оточення – це мотивує!
По-третє, це бути розвиненим, активним, успішним, не ледарем – це модно.
Саме тому я застосовую корисні канали та додатки, навіть на виставки іноді ходжу. Якщо ви думаєте, що я відвідую їх, тому що мені справді цікаво, ви помиляєтеся. Ходжу, щоб не відставати. Боюся, що від мене відвернуться друзі, якщо я буду «не в темі». Здається, це називається FOMO – fear of missing out.
Щоб ви ще мене краще зрозуміли, я розповім про своїх авторитетів, про тих, кого по-справжньому поважаю. Маск, Джобс, Гейтс, Цукерберг – мої герої. Вони справжні новатори, інтелектуали, які не зупиняються на досягнутому – отримують кайф від процесу. Також поважаю блогерів, причому в різних напрямах – техно, фітнес, бьюті, тревел. Вони мають свою точку зору і не бояться відкрито її висловлювати, а ще вони заробляють на життя тим, що їм подобається.
Хочу №3: Хочу швидкого результату «тут і зараз»
Я не вмію і не готовий чекати. Підкачатися було б добре. Але мені цікавіше програмування – там написав код і одразу бачиш результат. Це не так, як качаєшся-качаєшся – і дуже довго немає прогресу.
Мої смаки, цінності, орієнтири та обставини навколо занадто швидко змінюються. Постійно надходять нові ввідні. Я краще витрачу час, щоб вибрати телефон, а не майбутній фах. Тут хоча б результат можна побачити. А планувати і визначатися з майбутнім взагалі складно. Я особисто далекосяжно не планую, тому що не хочу бути «пов’язаним». Ну ви зрозуміли: іпотека і діти поки що зовсім не для мене…
Хочу №4: Хочу припускатися власних помилок
Я готовий помилятися – це новий досвід. Тому якщо щось не виходить – я легко переключаюся на щось інше. Ну і з гумором до всього цього ставлюся, звісно. Краще – відсутність перемог, ніж бездіяльність. Нічого не робити і навіть не намагатися – ось, що є страшнішим.
Хочу №5: Хочу практичності
Я впевнений, що вчитися треба. Але я не задоволений освітою в Україні. Ще й втомлююся сильно. Школа та універ – це якийсь постійний нетворкінг, а не джерело практичних знань, які можна застосувати. Учитель – це не той, хто знає як, а той, хто вміє. Усі мої знайомі кажуть, що ходіння до школи нічого не дає і сильно виснажує.
При цьому батьки вважають, що якщо я не закінчу магістратуру – все життя коту під хвіст. А я їм пояснюю, що життя залежить від спеціальності, яку я виберу. Потрібно урізати половину вхідної інформації та поглиблено вивчати щось одне, наприклад хімію, тобто те, що мені подобається. Об’єктивно, найважливіші знання – це іноземні мови, просто must!; мистецтво публічних виступів; ділове спілкування; системне мислення; міжособистісне спілкування; математика та технології.
А ще мені потрібен gap year (перерва між закінченням школи і вступом до вишу. – K.Fund Media) – щоб усвідомлено вибрати, чим займатися далі. Але, я знаю, що в нас так не заведено, і мене не зрозуміють…
Іноді, звісно, це перетворюється на прокрастинацію – пройти ще один курс, прочитати ще одну статтю, замість того, щоб робити реальні дії. І намагатися дочекатися моменту, коли будеш повністю готовий.
Хочу №6: Хочу мислити глобально
Тобто за рамками України.
Хочу подорожувати і відчувати «культурний шок». Найбажаніші хочу-напрямки для подорожей: Америка, Індія, Таїланд, Балі, Корея, Японія, Бразилія. Європою подорожувати нецікаво.
Думаю про навчання та роботу закордоном. Мої друзі думають про Польщу чи Німеччину. Хочу поїхати, повернутися і культурно піднімати країну.
Хочу №7: Хочу свободи
Мої батьки – вони як друзі. Намагаються виправляти помилки бабусь-дідусів – менш суворі, розуміють мене. Вони багато працюють, нам не вистачає часу на спілкування. Я їх поважаю. Але їхня гіперопіка пригнічує мою свободу. Вони занадто оберігають від будь-якого негативного впливу зовнішнього середовища. Я не керую своїм життям – по суті, батьки управляють. Повний контроль. І я відчуваю себе пригніченим. А я хочу свободи! Я хочу самостійності! Але тільки в прийнятті рішень і відповідальності за життєві рішення – хочу вирішувати, ким бути і чим займатися. Напевне, на рівні побуту (платити комуналку, прати) я самостійності не хочу – я дуже звик до комфорту рідної домівки і тому поки що з’їжджати не поспішаю:)
Я не дуже хочу жити, як батьки, за застарілими принципами. Але все одно все буде традиційно, тобто «весілля і діти до 30 років». Тільки я буду покращеною версією батьків і реальним прикладом для моїх дітей!
Хочу №8: Хочу живого спілкування із друзями
По-перше, розберемося з поняттями. Друзі – це не вимушене спілкування, як з однокласниками або одногрупниками, це об’єднання людей зі спільними інтересами.
По-друге, в дружбі я ціную прямоту, відкритість і розкутість. Тому надаю перевагу живому спілкуванню – це є близьким мені, до душі. Я бачу емоції, це не підробити, як в інста-сторіз.
Але реальність така, що більше я спілкуюся в телефоні, ніж на вулиці. Майже не гуляємо – уроки, потім репетитори і додаткові завдання, у нас елементарно графіки не співпадають, хіба що на вихідних. Тому хочу розвивати особисті комунікативні якості, вміння знайомитися, налагоджувати контакт із людьми.
Інтернет – це наше життя. Там все: і розваги, і навчання, і друзі.
Якщо не на навчанні, я проводжу час вдома з ґаджетами, «розвантажую» голову. Дивлюся різні «залипальні» відео – ну це відео з короткими кадрами ні про що – щось рівно нарізають, мнуть, розливають. Дивлюся влогерів – Івана Гая, Сашу Спілберг, Катю Клеп та інших. Ще дивлюся Вайнерів – короткі гумористичні історії, часто на побутові теми, наприклад, про стосунки в парі, з друзями, батьками, про роботу (Мадам Кака, Настя Івлєєва, Євгеній Кулик, Юрій Кузнецовський).
Я дивлюся серіали, люблю реалістичність і несподівані повороти сюжету. Зараз модні, ті, які всі обговорюють і їх соромно не знати, – The end of the fucking world, Game of Thrones, Black Mirror, Mister Robot, Breaking Bad, Sherlock, Vikings. Деякі мої друзі дивляться наш серіал «Школа» – про те, як живуть школярі, вони порівнюють себе з ними, чи все показано правильно.
Іноді такий ретрит – чайочок, серіальчик, і так на цілий день.
Ну і, звісно ж, я граю в «танчики». А ще в Dota, CS GO і Assassin’s Creed.
Я слухаю реп нової школи – це такий особливий стиль і брутальні, часто зовсім вульгарні тексти: Kendrick Lamar, Drake, Lil Pump; російський реп – Kizaru, T-fest, PhraoH, «Скриптонит» і навіть Face (ну ви ж знаєте, це той, що Ещкере) ну і «інтелігентний» російський реп «з глибоким змістом» – Oxxxymiron, «Miyagi & Эндшпиль».
Я слухаю і танцювальну музику: хаус c «прямою бочкою» (ну це там, де баси чітко виділяються) – Елджей, Feduk; UA – Монатік, «Мозги», «Время и стекло»; ну і для школярок – K-Pop (корейська поп-музика) – супер-гламурні, «дуже гарні» і яскраві.
Хочу №9: Хочу бути простішим
Особисто мені – все одно. Але я бачу, що для дуже багатьох це важливо. МОДНО БУТИ МОДНИМ. Я маю справляти враження на оточення. І зовнішній вигляд теж важливий. Я маю здаватися крутішим, ніж є насправді.
Витрати – вони всюди. Як би я не хотів бути мінімалістом в глибині душі, я розумію, що ми не можемо не споживати. Так система влаштована. Виходить внутрішній конфлікт: з одного боку, хочу бути мінімалістом, але це майже нереально в суспільстві демонстративного споживання!
Батьки могли б зараз купити мені Ланос, але краще їздити на таксі. Якщо я їжджу на Ланосі – всім зрозуміло, що грошей немає. А якщо на таксі – незрозуміло, скільки в мене грошей!
Ну і ще кілька речей розповім про себе, щоб ви про мене більше дізналися…
Я і ПОЛІТИКА
Я не довіряю політикам. І не вірю, що можу на щось впливати. Новини – суцільний негатив. Я категорично не приймаю награність і радикальність. Я якось підсвідомо блокую весь негатив. Але я завжди в курсі ключових подій – стежу за смішними «мемчиками» і блогерами. Я, так би мовити, тримаю руку на пульсі – батьки ж дивляться новини, щось обговорюють, але я не хочу заглиблюватися і розбиратися, тому що це поки що на мене не впливає і не має до мене жодного стосунку. Політичні теми з друзями не підіймаються, тому що більшість моїх однокурсників і знайомих аполітичні в принципі.
Я й ЕКОЛОГІЯ
Мої подружки-дівчата замислюються про навколишнє середовище – волонтерські програми з охорони довкілля, вегетаріанство. Вони, наприклад, радіють, що носять пуховик із синтепону і намагаються не купувати речі з натуральних матеріалів. Я не настільки категоричний, але поважаю бренди, які дбають про екологію.
Я і ГРОШІ
Гроші для мене нецікаві самі по собі, для мене це можливості, інструмент досягнення цілей, а ще – ключ до свободи дій і втілення ідей.
Я ніколи не рахував, скільки мені потрібно для щастя, просто не замислювався над цим. Зараз мої кишенькові витрати – 2-3 тис. грн на місяць. У школі було десь 1,5 тис. грн на місяць. Я й мої друзі переважно платимо картою. Батькам простіше відстежувати, ну й мені не страшно носити з собою.
Мої витрати можна сміливо назвати системними. Наприклад, розподіляю місяць по тижнях. Якщо в якийсь день витратив більше, решту тижня живу на те, що є. Можу, навпаки, спочатку менше витрачати. Зазвичай економлю, щоб потім вже не утискатися. Якби на мене звалилися несподівані 2-3 тис. грн, я б або вклав їх у свій проект, або в криптовалюту, а можливо витратив на навчальні курси або подорож.
Я намагаюся жити за принципом смарт-економії. Це означає, по-перше, – не купувати нічого зайвого і непотрібного. Наприклад, навіщо мені машина – все одно буду стояти в пробках, це навіть зручніше – користуватися метро або Uber. І по-друге, – «ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі». Іноді економія – не раціональна. Наприклад, дешевий бензин псує систему дорогої машини. Або друг мій, він купує навушники подешевше. Вони у нього горять кожні два місяці. А я вибираю нормальні, дорогі у магазині, а замовляю онлайн дешевше.
Багато моїх подружок знайшли ефективний підхід і гордо називають його Sharing economy – у них спільні з мамою гардероб і косметичка.
А ще я за дотримання авторських прав. Я купую додатки та медіа (Google play, Apple Music, Netflix) і особливо підтримую вітчизняну музику – «Купуй українське». Це моя свідома позиція, адже так справедливо. До того ж це гарантія високої якості та економія мого часу на пошук нормальної піратської версії.
Я і МОЯ ІДЕАЛЬНА РОБОТА
Ми не заважаємо жити одне одному! Це найголовніше. Від роботи я хочу отримувати задоволення, достатньо грошей, різноманітність і, звісно ж, славу. Як я вже казав, мені потрібні визнання і популярність – не хочу тихо заробляти гроші!
Я з покоління підприємців – хочу одразу відкрити свою справу. Підприємництво – відсутність обмежень для власного потенціалу, а в моєму розумінні – менша відповідальність і навантаження порівняно з роботою на когось. І це більше грошей і незалежності.
Багато моїх друзів вже організували свої проекти – ми намагаємося монетизувати свої хобі. Наприклад, одна моя подружка робить дизайн світ-шотів з кумедними написами «Як складно бути веселою жінкою» – це позитивні емоції, і вона дарує їх друзям, носить їх сама і так проявляє свою індивідуальність. Деякі роблять щось з веб-дизайну, деякі – монтаж відео для блогерів тощо.
Мій друг з не надто забезпеченої сім’ї хоче працювати за наймом. Щоправда, список його вимог до цієї самої компанії доволі великий: міжнародна компанія, вільний графік, чіткі завдання, об’єктивна оцінка фінального результату з поясненнями, екологічність бізнесу та корисність для суспільства, керівник – людяний наставник, ну і мінімальна зарплата – від 10 тис. грн.
Хочу №10: Хочу прожити своє життя яскраво!
Я і МРІЇ
Що таке мрія? МРІЯ = це мета в моїй голові. Вона реалістична і досяжна. Вона практична. Все інше – не має сенсу… Мрія «ні про що» – навіщо тоді вона?!
Зараз мрію про свою справу. Після цього вже можна мріяти про щось наступне. А взагалі, моє найголовніше, Хочу №10: Хочу прожити своє життя яскраво!