Українське покоління Z: «Zвірята» невідомої породи

Типовий Z

«У вас є діти?» – перше запитання, яке мені ставлять після озвучення теми нашого дослідження. Звичайно є, і саме тому я планую проводити таке дослідження регулярно!

Багато років тому ми з командою Української Маркетингової Групи (UMG), одними з перших в Україні доволі глибоко вивчали тінейджерів. А в цьому році, коли міленіали стали значно зрозумілішими, ми зосередилися на наступному поколінні – поколінні Z – усіх тих, кому зараз від 14 до 22 років.

Із задоволенням ділюся результатами першого етапу проекту – глибинного якісно-етнографічного дослідження київських представників покоління Z.

Отже, всім привіт, я – Даня, мені 17 років. Я із забезпеченої київської сім’ї. Усі кажуть, що я – типовий Z. І зараз я розповім вам про свої 10 «ХОЧУ».

Хочу №1: Хочу відповіді на запитання «Навіщо?»

Якщо ви хочете домогтися від мене повної віддачі – вам доведеться пояснити мету і чому вона є важливою. Я хочу робити через розуміння, а не через примус. Я нічого не роблю з-під палки – цим ви вбиваєте всю мою можливу ініціативу. У мене абсолютно непереборне бажання робити те, що хочеться, а не те, що треба.

«Краще втомлений від того, що подобається, ніж просто зай*** ний!» (Назар, 16 років)

«Круто мати власні цілі, а не нав’язані кимось. Круто бути щасливим!» (Женя, 14 років)

Хочу №2: Хочу бути значущим

Ну, по-перше, це відчувати свою цінність для світу. Хочу бути корисним – створювати рішення та продукти, які розв’язують проблеми суспільства.

«Потрібно розвивати аеродинамічну галузь в Україні. Тому вибрав КПІ » (Віталік, 15 років)

«Мене дуже хвилює урбаністика Києва. Дуже дратує те, який вигляд має Київ. Є багато можливостей, зробити його красивим» (Яся, 17 років)

По-друге, це бути прикладом для оточення – це мотивує!

«Хочу, щоб на мене рівнялись. Це дуже мотивує!» (Данило, 16 років)

«Хочу бачити навколо себе щасливих людей. Хочу бути “менеджером із щастя” в компанії» (Маша, 15 років)

«Хочу допомагати людям. Ми часто забуваємо, що головне – люди» (Маша,18 років)

По-третє, це бути розвиненим, активним, успішним, не ледарем – це модно.

«Бути тупим зараз не модно. Треба вміти підтримати розмову на різні теми – і про техніку, і про книги, і про музику… Треба постійно вдосконалюватися» (Костя,17 років)

«Зараз почав читати. Раніше не було ні сил, ні часу, не було цікаво. Коли багато читаєш наукову та філософську літературу – це допомагає думати» (Борис, 17 років)

Саме тому я застосовую корисні канали та додатки, навіть на виставки іноді ходжу. Якщо ви думаєте, що я відвідую їх, тому що мені справді цікаво, ви помиляєтеся. Ходжу, щоб не відставати. Боюся, що від мене відвернуться друзі, якщо я буду «не в темі». Здається, це називається FOMO – fear of missing out.

«Зараз страшно втратити якусь інформацію» (Женя, 17 років)

«У мене встановлені Wikium, Duolingo, Поліглот – треба вчити мови, розвивати мозок. Але я про них часто забуваю. Буває через два тижні згадаю» (Юля, 19 років)

«Зараз модно читати антиутопії, типу “1984”, або “Атлант розправив плечі”. Не всі розуміють, про що там. Але можна запостити в Інстаграмі, щоб всі думали, що ти типу розумний» (Льоша, 19 років)

Щоб ви ще мене краще зрозуміли, я розповім про своїх авторитетів, про тих, кого по-справжньому поважаю. Маск, Джобс, Гейтс, Цукерберг – мої герої. Вони справжні новатори, інтелектуали, які не зупиняються на досягнутому – отримують кайф від процесу. Також поважаю блогерів, причому в різних напрямах – техно, фітнес, бьюті, тревел. Вони мають свою точку зору і не бояться відкрито її висловлювати, а ще вони заробляють на життя тим, що їм подобається.

Хочу №3: Хочу швидкого результату «тут і зараз»

Я не вмію і не готовий чекати. Підкачатися було б добре. Але мені цікавіше програмування – там написав код і одразу бачиш результат. Це не так, як качаєшся-качаєшся – і дуже довго немає прогресу.
Мої смаки, цінності, орієнтири та обставини навколо занадто швидко змінюються. Постійно надходять нові ввідні. Я краще витрачу час, щоб вибрати телефон, а не майбутній фах. Тут хоча б результат можна побачити. А планувати і визначатися з майбутнім взагалі складно. Я особисто далекосяжно не планую, тому що не хочу бути «пов’язаним». Ну ви зрозуміли: іпотека і діти поки що зовсім не для мене…

«Я не можу сконцентруватися на якомусь одному захопленні достатньо тривалий час. Я відчуваю, що «десь зараз» – це норма. І ці хвилі, ці метання з одного боку в інший – це скрізь зараз так відбувається» (Юля, 21 рік)

Хочу №4: Хочу припускатися власних помилок

Я готовий помилятися – це новий досвід. Тому якщо щось не виходить – я легко переключаюся на щось інше. Ну і з гумором до всього цього ставлюся, звісно. Краще – відсутність перемог, ніж бездіяльність. Нічого не робити і навіть не намагатися – ось, що є страшнішим.

«Молодь зараз простіше ставиться до помилок, з гумором. А міленіали – повільні, у них немає амбіцій, як у нас. Їх штирить, коли щось не виходить» (Єлисей, 17років)

«Я завжди вважаю, що той досвід, який нібито негативний і начебто мені нічого не дав, те, що він мені нічого не дав, – це теж результат. Я розумію, що це теж моє якесь особисте розуміння, що буде далі» (Женя, 21 рік)

Хочу №5: Хочу практичності

Я впевнений, що вчитися треба. Але я не задоволений освітою в Україні. Ще й втомлююся сильно. Школа та універ – це якийсь постійний нетворкінг, а не джерело практичних знань, які можна застосувати. Учитель – це не той, хто знає як, а той, хто вміє. Усі мої знайомі кажуть, що ходіння до школи нічого не дає і сильно виснажує.

При цьому батьки вважають, що якщо я не закінчу магістратуру – все життя коту під хвіст. А я їм пояснюю, що життя залежить від спеціальності, яку я виберу. Потрібно урізати половину вхідної інформації та поглиблено вивчати щось одне, наприклад хімію, тобто те, що мені подобається. Об’єктивно, найважливіші знання – це іноземні мови, просто must!; мистецтво публічних виступів; ділове спілкування; системне мислення; міжособистісне спілкування; математика та технології.

«За кордоном вивчають курси з лідерських якостей, стрес-менеджменту, вирішення конфліктів. У нас це ніби теж є. Але, о Боже! Що ми вчили на цих предметах – це був жах. Купа різної, непотрібної нікому маячні» (Катя, 21 рік)

«Потрапивши на роботу, я зрозуміла, що нічого з того, чого нас вчать там, не можна застосувати. Мене це дуже сильно засмутило. Навіщо вирішувати якісь завдання з економіки, якщо в підручнику примітка – «за ідеальних умов». Такого не буває – все завжди змінюється, навколо все може впливати так чи інакше» (Яна, 19 років)

А ще мені потрібен gap year (перерва між закінченням школи і вступом до вишу. – K.Fund Media) – щоб усвідомлено вибрати, чим займатися далі. Але, я знаю, що в нас так не заведено, і мене не зрозуміють…

«Я не був готовий так швидко вибрати з чим пов’язати своє майбутнє життя. Я ж нічого не пробував ще і не знаю! Класно, як в Америці, – gap year. За цей час можна розібратися в собі, зрозуміти, чого саме ти хочеш, спробувати робити щось» (Льоша, 19 років)

«Мої батьки не зрозуміли б цього. Усі мої друзі вступали. Навіть у мене, коли дізнавалася, що хтось не вступив, виникає відчуття, що щось з ним не те» (Настя, 20 років)

Іноді, звісно, це перетворюється на прокрастинацію – пройти ще один курс, прочитати ще одну статтю, замість того, щоб робити реальні дії. І намагатися дочекатися моменту, коли будеш повністю готовий.

«В принципі, скажу чесно, моя прокрастинація ніколи не доводила мене до чогось дуже поганого. Навпаки, я б сказала. Одного разу я допрокрастинувала до того, що здала роботу після дедлайну. Але викладачка поставила максимальний бал, тому що робота була хороша» (ж, 21 рік)

Хочу №6: Хочу мислити глобально

Тобто за рамками України.
Хочу подорожувати і відчувати «культурний шок». Найбажаніші хочу-напрямки для подорожей: Америка, Індія, Таїланд, Балі, Корея, Японія, Бразилія. Європою подорожувати нецікаво.

«Моя мрія – побувати в Індії. Я навіть на підлозі спала б, аби потрапити туди. А потім у Корею» (Олександра, 20 років)

Думаю про навчання та роботу закордоном. Мої друзі думають про Польщу чи Німеччину. Хочу поїхати, повернутися і культурно піднімати країну.

«Звалювати за кордон вчитися – в будь-якому випадку. А повернутися чи ні – не знаю…» (Назар, 16 років)

«Берлін – це ж як Київ на максималках. Жити комфортніше, все зручно». (Макс, 14 років)

Хочу №7: Хочу свободи

Мої батьки – вони як друзі. Намагаються виправляти помилки бабусь-дідусів – менш суворі, розуміють мене. Вони багато працюють, нам не вистачає часу на спілкування. Я їх поважаю. Але їхня гіперопіка пригнічує мою свободу. Вони занадто оберігають від будь-якого негативного впливу зовнішнього середовища. Я не керую своїм життям – по суті, батьки управляють. Повний контроль. І я відчуваю себе пригніченим. А я хочу свободи! Я хочу самостійності! Але тільки в прийнятті рішень і відповідальності за життєві рішення – хочу вирішувати, ким бути і чим займатися. Напевне, на рівні побуту (платити комуналку, прати) я самостійності не хочу – я дуже звик до комфорту рідної домівки і тому поки що з’їжджати не поспішаю:)

«У мене хороші житлові умови і у мене завжди є їжа, завжди є, хто випере. У мене, в принципі, немає жодних клопотів. Абсолютно безтурботне життя. Тобто моє бажання жити окремо було б аргументоване лише тим, що хочеться свободи» (Настя, 20 років)

Я не дуже хочу жити, як батьки, за застарілими принципами. Але все одно все буде традиційно, тобто «весілля і діти до 30 років». Тільки я буду покращеною версією батьків і реальним прикладом для моїх дітей!

«Мої батьки мене підтримують. Але я хочу, щоб мої діти були самостійнішими» (Віталік, 15 років)

Хочу №8: Хочу живого спілкування із друзями

По-перше, розберемося з поняттями. Друзі – це не вимушене спілкування, як з однокласниками або одногрупниками, це об’єднання людей зі спільними інтересами.

По-друге, в дружбі я ціную прямоту, відкритість і розкутість. Тому надаю перевагу живому спілкуванню – це є близьким мені, до душі. Я бачу емоції, це не підробити, як в інста-сторіз.

Але реальність така, що більше я спілкуюся в телефоні, ніж на вулиці. Майже не гуляємо – уроки, потім репетитори і додаткові завдання, у нас елементарно графіки не співпадають, хіба що на вихідних. Тому хочу розвивати особисті комунікативні якості, вміння знайомитися, налагоджувати контакт із людьми.

«Зараз складно підлаштуватися під графік один одного. Мені через це здається, що в живій розмові я вдвічі повільніше формулюю свої думки. Аж противно» (Діана, 14 років)

Інтернет – це наше життя. Там все: і розваги, і навчання, і друзі.

«Я часто знаю про людей, з якими не спілкуюся, дуже багато просто тому, що стежу за ними в Інстаграм. Точно так само, як вони за мною. Коли ми зустрічаємося, ми в курсі, що відбувається в житті один одного» (Вероніка, 21 рік)

Якщо не на навчанні, я проводжу час вдома з ґаджетами, «розвантажую» голову. Дивлюся різні «залипальні» відео – ну це відео з короткими кадрами ні про що – щось рівно нарізають, мнуть, розливають. Дивлюся влогерів – Івана Гая, Сашу Спілберг, Катю Клеп та інших. Ще дивлюся Вайнерів – короткі гумористичні історії, часто на побутові теми, наприклад, про стосунки в парі, з друзями, батьками, про роботу (Мадам Кака, Настя Івлєєва, Євгеній Кулик, Юрій Кузнецовський).

Я дивлюся серіали, люблю реалістичність і несподівані повороти сюжету. Зараз модні, ті, які всі обговорюють і їх соромно не знати, – The end of the fucking world, Game of Thrones, Black Mirror, Mister Robot, Breaking Bad, Sherlock, Vikings. Деякі мої друзі дивляться наш серіал «Школа» – про те, як живуть школярі, вони порівнюють себе з ними, чи все показано правильно.

Іноді такий ретрит – чайочок, серіальчик, і так на цілий день.
Ну і, звісно ж, я граю в «танчики». А ще в Dota, CS GO і Assassin’s Creed.

Я слухаю реп нової школи – це такий особливий стиль і брутальні, часто зовсім вульгарні тексти: Kendrick Lamar, Drake, Lil Pump; російський реп – Kizaru, T-fest, PhraoH, «Скриптонит» і навіть Face (ну ви ж знаєте, це той, що Ещкере) ну і «інтелігентний» російський реп «з глибоким змістом» – Oxxxymiron, «Miyagi & Эндшпиль».

Я слухаю і танцювальну музику: хаус c «прямою бочкою» (ну це там, де баси чітко виділяються) – Елджей, Feduk; UA – Монатік, «Мозги», «Время и стекло»; ну і для школярок – K-Pop (корейська поп-музика) – супер-гламурні, «дуже гарні» і яскраві.

Хочу №9: Хочу бути простішим

Особисто мені – все одно. Але я бачу, що для дуже багатьох це важливо. МОДНО БУТИ МОДНИМ. Я маю справляти враження на оточення. І зовнішній вигляд теж важливий. Я маю здаватися крутішим, ніж є насправді.

Витрати – вони всюди. Як би я не хотів бути мінімалістом в глибині душі, я розумію, що ми не можемо не споживати. Так система влаштована. Виходить внутрішній конфлікт: з одного боку, хочу бути мінімалістом, але це майже нереально в суспільстві демонстративного споживання!
Батьки могли б зараз купити мені Ланос, але краще їздити на таксі. Якщо я їжджу на Ланосі – всім зрозуміло, що грошей немає. А якщо на таксі – незрозуміло, скільки в мене грошей!

«Я нещодавно відвезла речі в дитбудинок. Мені не подобається, коли я заходжу до кімнати – і там багато предметів. Але потім якісь кофтинки все одно з’являються знову» (Настя, 16 років)

Ну і ще кілька речей розповім про себе, щоб ви про мене більше дізналися…

Я і ПОЛІТИКА
Я не довіряю політикам. І не вірю, що можу на щось впливати. Новини – суцільний негатив. Я категорично не приймаю награність і радикальність. Я якось підсвідомо блокую весь негатив. Але я завжди в курсі ключових подій – стежу за смішними «мемчиками» і блогерами. Я, так би мовити, тримаю руку на пульсі – батьки ж дивляться новини, щось обговорюють, але я не хочу заглиблюватися і розбиратися, тому що це поки що на мене не впливає і не має до мене жодного стосунку. Політичні теми з друзями не підіймаються, тому що більшість моїх однокурсників і знайомих аполітичні в принципі.

«Нам просто поки що здається, що ми до цього взагалі жодного відношення не маємо і це на нас жодним чином не впливає, тому що в нас є батьки» (Катерина, 19 років)

«Якщо щось стосується того, що відбувається в Україні, – дивлюсь передачу Щура, реально прикольно. Меми якісь про вибори в Росії» (Костя, 16 років)

Я й ЕКОЛОГІЯ
Мої подружки-дівчата замислюються про навколишнє середовище – волонтерські програми з охорони довкілля, вегетаріанство. Вони, наприклад, радіють, що носять пуховик із синтепону і намагаються не купувати речі з натуральних матеріалів. Я не настільки категоричний, але поважаю бренди, які дбають про екологію.

«Хочу відмовитися від молока, воно прийнятне тільки в разі гуманного ставлення до корів на маленьких фермах, де є гарантія якості» (Маша, 15 років)

«Я намагаюся не купувати пластик. Дивлюся на продукт і шукаю, чи можна переробити упаковку. Не купую пластикові торбинки, є спецмішки для цього» (Варвара, 16 років)

Я і ГРОШІ
Гроші для мене нецікаві самі по собі, для мене це можливості, інструмент досягнення цілей, а ще – ключ до свободи дій і втілення ідей.

Я ніколи не рахував, скільки мені потрібно для щастя, просто не замислювався над цим. Зараз мої кишенькові витрати – 2-3 тис. грн на місяць. У школі було десь 1,5 тис. грн на місяць. Я й мої друзі переважно платимо картою. Батькам простіше відстежувати, ну й мені не страшно носити з собою.

Мої витрати можна сміливо назвати системними. Наприклад, розподіляю місяць по тижнях. Якщо в якийсь день витратив більше, решту тижня живу на те, що є. Можу, навпаки, спочатку менше витрачати. Зазвичай економлю, щоб потім вже не утискатися. Якби на мене звалилися несподівані 2-3 тис. грн, я б або вклав їх у свій проект, або в криптовалюту, а можливо витратив на навчальні курси або подорож.

«У мене є основний баланс, і недоторканний запас – 10% від усіх моїх надходжень. Це в школі розповіли на уроці економіки, ну і я сам для себе так вирішив» (Міша, 16 років)

Я намагаюся жити за принципом смарт-економії. Це означає, по-перше, – не купувати нічого зайвого і непотрібного. Наприклад, навіщо мені машина – все одно буду стояти в пробках, це навіть зручніше – користуватися метро або Uber. І по-друге, – «ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі». Іноді економія – не раціональна. Наприклад, дешевий бензин псує систему дорогої машини. Або друг мій, він купує навушники подешевше. Вони у нього горять кожні два місяці. А я вибираю нормальні, дорогі у магазині, а замовляю онлайн дешевше.

«Раніше забагато грошей витрачала на непотрібні речі. Зараз мій гардероб – це базові речі, які можна змішувати. Віддала, роздала непотрібні речі, залишила базові – джинси, сорочки сукні» (Дарина, 15 років)

«Я вважаю за краще купити щось одне, хоч і дороге, але якісне» (Даня, 17 років)

«Мій знайомий, йому 27, він з Кривого Рогу, не купує кросівки, дорожчі, ніж 1,2 тис. грн. У нього вони труться кожні три місяці. Я беру «Найки», «Адідас», «Нью Беланс» (ну топові фірми), і у мене вони живуть довго. Тож виходить, що він витрачає більше грошей, ніж я» (Андрій, 17 років)

«Намагаюся знайти смачну їжу. Дорогувато – не страшно, головне смачно, зручно, приємно, приємний персонал. І 60 грн за каву – ок, якщо є автентичність» (Назар,16 років)

Багато моїх подружок знайшли ефективний підхід і гордо називають його Sharing economy – у них спільні з мамою гардероб і косметичка.

«У нас з мамою косметика та речі на двох» (Маша, 15 років)

А ще я за дотримання авторських прав. Я купую додатки та медіа (Google play, Apple Music, Netflix) і особливо підтримую вітчизняну музику – «Купуй українське». Це моя свідома позиція, адже так справедливо. До того ж це гарантія високої якості та економія мого часу на пошук нормальної піратської версії.

«Мені подобається творчість одного українського виконавця, і я хочу його підтримати, щоб він продовжував робити те, чим він займається». (Віталік, 18 років)

Я і МОЯ ІДЕАЛЬНА РОБОТА
Ми не заважаємо жити одне одному! Це найголовніше. Від роботи я хочу отримувати задоволення, достатньо грошей, різноманітність і, звісно ж, славу. Як я вже казав, мені потрібні визнання і популярність – не хочу тихо заробляти гроші!

«Прагну не туди, де більше грошей, а до того, що подобається… і це крутіше!» (Діма, 14 років)

«У юристів успіх вимірюється кількістю виграних справ. У мистецтві – популярністю і так далі. Гроші це важливо, але бути бізнесменом, у якого успіх визначається тільки грошима – не хочу» (Денис, 16 років)

Я з покоління підприємців – хочу одразу відкрити свою справу. Підприємництво – відсутність обмежень для власного потенціалу, а в моєму розумінні – менша відповідальність і навантаження порівняно з роботою на когось. І це більше грошей і незалежності.

«На роботодавця – не подобається: є кар’єрна драбина. А коли в тебе своя компанія – у тебе необмежені можливості, все залежить тільки від твоїх талантів. Ти можеш їх розвивати скільки завгодно» (Макс, 14 років)

Багато моїх друзів вже організували свої проекти – ми намагаємося монетизувати свої хобі. Наприклад, одна моя подружка робить дизайн світ-шотів з кумедними написами «Як складно бути веселою жінкою» – це позитивні емоції, і вона дарує їх друзям, носить їх сама і так проявляє свою індивідуальність. Деякі роблять щось з веб-дизайну, деякі – монтаж відео для блогерів тощо.

Мій друг з не надто забезпеченої сім’ї хоче працювати за наймом. Щоправда, список його вимог до цієї самої компанії доволі великий: міжнародна компанія, вільний графік, чіткі завдання, об’єктивна оцінка фінального результату з поясненнями, екологічність бізнесу та корисність для суспільства, керівник – людяний наставник, ну і мінімальна зарплата – від 10 тис. грн.

Хочу №10: Хочу прожити своє життя яскраво!

Я і МРІЇ
Що таке мрія? МРІЯ = це мета в моїй голові. Вона реалістична і досяжна. Вона практична. Все інше – не має сенсу… Мрія «ні про що» – навіщо тоді вона?!
Зараз мрію про свою справу. Після цього вже можна мріяти про щось наступне. А взагалі, моє найголовніше, Хочу №10: Хочу прожити своє життя яскраво!

Поділитися: