Торговці з великої дороги: «Полювання на простака» Джорджа Акерлофа та Роберта Шиллера

flickr.com
Як заробляють політики, дурять фармацевтичні компанії, чому шахрайство вбудоване в економіку і до чого тут мавпочка

«Полювання на простака. Економіка маніпуляцій та обману» отримала цілий оберемок різних нагород. Наприклад, золоту медаль з економіки від Axiom Business Book Awards (щось на кшталт рейтингової агенції для бізнес-літератури) та звання однієї із найкращих економічних книг за версією тижневика The Independent у 2015 році.

Написали цю книгу двоє нобелівських лауреатів з економіки. Джордж Акерлоф отримав премію у 2001 році, а Роберт Шиллер – у 2013. З-під їх же пера вийшов і бестселер «Spiritus Animalis, або Як людська психологія керує економікою і чому це важливо для світового капіталізму». Себто автори знаються як на економічній науці, так і на літературі.


«Полювання на простака», окрім усього іншого, може розглядатися як свого роду антитеза «Капіталізму та свободі» іншого нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана. І якщо Фрідман пропонує загнати державу куди подалі в ім’я торжества ринкових сил, то Акерлоф та Шиллер менш оптимістичні: «Чи подобається нам вільний ринок? Так. Але…»

З їх точки зору, шахрайство («фішинг») – себто прагнення витягнути із клієнта гроші у будь-який спосіб — це іманентна якість економічної системи, що б там не казали класики на чолі з Адамом Смітом.

press.princeton.edu

Прихильники «невидимої руки» вважали: егоїзм та жадібність — це основні пружини здорових ринкових відносин. Якщо є споживач, якому можна продати м’ясо, пиво та хліб, то знайдуться і м’ясники, пивовари та пекарі, що прагнуть грошей.

Але в ту саму схему, запевняють Акершлоф та Шиллер, органічно вбудовуються і шахраї: якщо є споживач, якого можна обманути задля отримання прибутку, то завжди знайдеться і бажаючий. Тому і потрібні державні органи, що ставлять фішерів на місце.

Про мавпочку на плечі

Ця тварина – головна алегорія всієї книги. Вона символізує наші слабкості, дурості та пристрасті — те, що змушує людей купувати непотрібні речі або вірити «не тим» людям. Ринок чудово знає про цю неприємну тваринку, тому він «не виробляє того, чого ми дійсно хочемо,— він виробляє те, що ми хочемо відповідно до смаків «мавпочки, що сидить на нашому плечі». Вільний ринок постійно виробляє спокусу».

aliexpress.com

Про політику

Автори книги — економісти, тому вимірюють усе грошима. Крім того, професор Акерлоф встиг побувати помічником та довіреною особою  кандидата в сенат Конгресу. Вибори до цього державного органу коштували у 2008 році приблизно $13 млн на округ, а до Палати представників — не менше $2 млн. І щоби відбити вкладення – свої або чужі – політик повинен отримувати $1,8 тис за кожен день перебування на посаді, включно із вихідними та святами.

Про їжу

Приклад такого заробітку. У США розгорівся скандал. Управління санітарним наглядом за якістю харчових продуктів та медикаментів (Food and Drug Administration — FDA) вимагало вказувати на етикетці, що у сокові з журавлини виробництва Ocean Spray — 75% води. Компанія заплатила кільком конгресменам по $2–4 тис., уся лобістська активність обійшлася їй у $375 тис. Ідею регулювати інформацію про склад соку законом замели під килим. Продажі цього напою у 2005 році в Штатах досягли $750 млн.

Про фармацевтичну мафію

Те ж саме FDA надало фармацевтичним компаніям щонайменше п’ять ступенів свободи у справі досліджень медичних препаратів. Виробник повинен провести лише два клінічних випробування, що демонструють ефективність препарату.

telestrekoza.com

При цьому необов’язково оприлюднювати результати інших випробувань, в тому числі негативних. Виробник може сам вирішувати, як довго проводити дослідження.

Наприклад, із результатів одного з них у випробуваній групі виключили інфаркти: мовляв, вони сталися вже після завершення терміну випробування.

Крім того, підбір самих груп пацієнтів, різновиди плацебо-контролю і навіть місце проведення випробувань (США чи, скажімо, Китай) виробник також вибирає на власний розсуд. Простір для маніпуляцій – величезний.

Про свободу слова

Спираючись на цю концепцію, тютюнові компанії у США довго відбивалося від вимог розміщувати на пачках попередження на кшталт «Куріння вбиває». Ще більший галас здійнявся довкола політичної реклами як прояву свободи слова. Справа закінчилась рішенням Верховного суду з приводу нібито документального фільму Hillary: The Movie (мав з’явитися у прокаті під час виборчої кампанії 2008 року, коли Гілларі Клінтон була одним із кандидатів на посаду президента).

Судді постановили: свобода слова — понад усе

Автори до цього питання підходять зі своїм улюбленим «так, але»: як і на вільному ринку, тут повинні існувати правила. І точно вже не можна ставити в один ряд приватну особу та корпорацію із її багатомільярдними бюджетами і можливістю контролювати телевізійний ефір: «Нам слід ввести певні обмеження для тих, кому по кишені встановити потужні гучномовці, що заглушають виступ не настільки добре озброєного технікою кандидата».

Поділитися: