Сінгапур: країна, де переміг раціоналізм. Частина I

145
Shutterstock
Як влаштоване життя одного з процвітаючих «азіатських тигрів»

Розповідаючи про Сінгапур, варто, як і у випадку з Гонконгом, для початку позбутися поширеного міфу: аби добитися процвітання своєї країни, необхідно скопіювати в ній реформи Лі Куан Ю. Напевно, можливо й таке – але у випадку, якщо країна такого ж розміру як Сінгапур, площа якого менше Києва, а населення (5,3 млн осіб) лише вдвічі переважає населення столиці України. І масштаби діяльності «батька сингапурського дива» можна порівняти скоріше з роботою мера азіатського міста-мільйонника, ніж президента або прем’єр-міністра навіть середньої держави за мірками цього континенту.

І ще одна обставина – щоб зрівнятися з Сінгапуром, країна має бути не лише мініатюрною, але й розташовуватися на перехресті вузьких морських проток, через які проходить чверть світового морського товарообігу. Тобто – мусить мати потенціал, який компенсує, як в Сінгапурі, майже повну відсутність природних багатств. В даному випадку – логістичний.

Cінгапурський порт займає перше місце в світі по тоннажу суден, що в нього заходять, і друге (після Шанхаю) по вантажообігу

Про те, як Лі Куан Ю будував з нуля новий Сінгапур, написано безліч статей і книжок (в тому числі – його власні мемуари). Тому на історії ми зупинимося тільки тоді, коли без неї не обійтися. Спочатку подивимося, що вийшло в підсумку.

Менеджмент міста-держави

Лі Куан Ю закладав основи управління своєю країною радше як авторитарний топ-менеджер, а не політик, вимушений лавірувати між партіями, що виражають інтереси різних груп населення.

Саме як менеджер він вирішив проблему національних анклавів, актуальну для багатьох великих азіатських міст. Ще в середині XIX століття, коли Сингапур був британською колонією, англійці розділили місто на чотири етнічні зони – китайську, індійську, малайську і європейську. Зроблено це було для того, щоб локалізувати вплив китайців, які тоді складали 62% населення Сінгапуру.

Порядок - звичний стан Сінгапуру. Shutterstock

Природним наслідком була поява в національних анклавах паралельної неформальної влади, в китайському анклаві – ще й криміналізованої.

Британцям на це було начхати, аби був порядок в європейській зоні, і відносний, встановлений за допомогою поліції, – в інших. Більш того, потребуючи дешевої робочої сили, вони не перешкоджали збільшенню китайської частки населення за рахунок емігрантів, що сьогодні складає в Сингапурі вже 74%.

В результаті Лі Куан Ю мав вирішити проблему, як перешкодити перетворенню колишньої формальної британської колонії на неформальну китайську. І вирішив її просто геніально – квартири в нових будинках продавалися за квотним принципом, відповідно до пропорційної «ваги» даної національності в загальному населенні країни. А в рамках багатоквартирного будинку ніяких анклавів не створиш – сусіди тут часто навіть не знають одне одного.

Коли Сингапур був британською колонією, англійці розділили місто на чотири етнічні зони – китайську, індійську, малайську і європейську

Крім того, було зроблено виняток для малайців, які вважаються в Сінгапурі корінною нацією, але становлять усього 13% населення. (ще 9% сингапурців – індуси, інші 4% – інші вихідці з Європи і Азії).

Уявити собі такі «житлові квоти» в рамках традиційної західної демократії неможливо, а в Сінгапурі – спрацювало.
Інший приклад «демократії по-сінгапурськи» – схема купівлі автомобіля. Спочатку житель Сінгапура має купити сертифікат на право володіння автомобілем. А оскільки таких сертифікатів менше, ніж кількість охочих, в дію вступає аукціонний принцип. Потім треба внести плату за реєстрацію автомобіля (100% від його ринкової вартості) і заплатити податки. У підсумку купівля навіть найбюджетнішого для Європи особистого транспорту обходиться в Сінгапурі в суму від $100 тис. Окрім того, парковка на тутешніх вулицях платна, дороги в центрі міста теж, так що в середньому витрати на експлуатацію авто складають в Сінгапурі приблизно $600 в місяць. Саме тому більшість тутешніх жителів надають перевагу громадському транспорту, а в місті багато зелені і чисте повітря.

Соціалізм по-сінгапурськи

Сінгапур регулярно посідає перше місце в світових рейтингах дороговизни життя. Але багато хто не враховує, що мова в даному випадку йде про рейтинги для експатів, і, відповідно, включає вартість оренди житла. А вона немаленька: квартира з однією спальнею буде коштувати орендареві на околиці Сінгапуру близько $2 тис на місяць, в центрі – близько $3 тиc. Це лише трохи дешевше, ніж в Гонконгу, зате квартири в Сінгапурі як мінімум удвічі просторіші од своїх аналогів у Гонконгу.

Соціальне житло від держави вирішило проблему оренди для мешканців. Shutterstock

Корінні ж сінгапурці зовсім не турбуються про оренду. Справа в тому, що 80% сінгапурських сімей є власниками своїх квартир.

Створення цілого класу власників житла відбулося завдяки одному з найцікавіших проектів Лі Куан Ю – державному Центральному страховому фонду (ЦСФ). Внески до ЦСФ платять як працівник, так і його роботодавець, причому з віком відсоток відрахувань з працівника зменшується.

Ці кошти йдуть на три рахунки – загальний, спеціальний і медичний (тому, хоча медичне обслуговування в Сінгапурі платне, рівень медичного забезпечення населення вважається одним з найкращих в світі). Спеціальний рахунок служить для інвестицій в пенсійну сферу. А загальний рахунок – найцікавіший. Скористатися ним громадянин Сінгапуру може з 55 років, але з вирахуванням суми, яка повинна залишитися для пенсійних виплат. (Пенсійний вік тут настає в 62 роки).

80% сінгапурських сімей є власниками своїх квартир

Але є винятки, завдяки яким гроші з цього рахунку можна зняти і раніше. Один з них – на освіту дітей. Другий і більш витратний – купівля житла.

І тут також працює продумана система. По-перше, хоча дешевше, ніж комерційне, муніципальне житло за фактом начебто продається майбутньому власнику, юридично воно лише здається йому в оренду на 99 років, після чого повертається у власність держави. Таким чином держава виключає можливість виникнення через кілька поколінь прошарку рантьє, які живуть за рахунок здачі в оренду успадкованого соціального житла. По-друге, існують обмеження у вигляді податків на продаж такого житла (розмір податків визначено так, щоб зробити спекуляцію невигідною) і термінів, коли його можна продавати.

Хліба й видовищ

Харчування в Сінгапурі – значна стаття витрат. Наприклад, свинина коштує в супермаркетах 250-350 гривень, курка 140-160 гривень за кілограм. Дволітрова пляшка води – 40 гривень. Вода становить суттєву статтю витрат, оскільки клімат в Сінгапурі жаркий і вологий. Фрукти теж не дешеві – банани, наприклад, коштують 50 гривень на кілограм. Справа в тому, що дуже багато продуктів, навіть звичні для Азії, в неродючому Сінгапурі – привізні.

У кафе та ресторанах, які копіюють західні зразки, ціни теж чималі. Наприклад, подвійна кава-американо коштуватиме в «Старбакс» майже 100 гривень, велике дороге блюдо з морепродуктів в туристичному кафе або ресторані – 600-800 гривень. У фуд-кортах, дуже поширених в Сінгапурі, велике блюдо з м’ясом або рибою вартує 70-90 гривень. Вегетаріанцеві ж, істинному чи вимушеному, смажена локшина або рис обійдуться в 20-40 гривень.

Шопінг вважається традиційною розвагою сінгапурців. Shutterstock

Втім, вегетаріанців, вимушених стати такими через матеріальні обставини, в Сінгапурі радше немає. Заробітна плата тут нижча, ніж в Гонконгу, але постійно зростає. Висококваліфікований працівник може розраховувати на $3-4 тис. на місяць. А на найбільш низькооплачуваних посадах зарплата становить $1-1,2 тис.

Громадський транспорт в Сінгапурі, як і всюди в країнах з високим рівнем доходів, недешевий.

Зате, як всі кажуть, зручний та якісний. Поїздка в метро коштує, залежно від маршруту, від 16 до 34 гривень, на автобусі – 30 гривень. При цьому на транспорті можна економити, купуючи проїзний.

Розваг в Сінгапурі також вистачає. Наймасштабніші з культурних подій – сінгапурський міжнародний фестиваль мистецтв, бієнале та фестиваль письменників. Однак поки головною розвагою сінгапурців, на думку багатьох туристів, є шопінг.

Цікаво, що влада Сінгапуру підходить до проблеми підняття культурного рівня населення так само системно, як до всього іншого. Так, крім інвестицій в реконструкцію або відкриття найбільших культурних інституцій, до 2025 року в різних районах міста планують створити 25 «громадських вузлів культури й мистецтва», які об’єднують в одній будівлі функції бібліотек, театрів і художніх галерей районного масштабу.

В другій частині дізнайтеся про діловий клімат Сінгапуру.

Поділитися: