Світ, яким правлять розумники: «Плутократи» Христі Фріланд

K.Fund Media
Звідки взялася нова владна аристократія та яка ціна багатства

Першою країною, де офіційну владу отримали технократи, був Радянський Союз. Всупереч декларованим ідеям марксизму про державу робітників і селян, найбільші повноваження та найсмачніший шмат пирога суспільних благ отримав новий клас інтелектуалів – інженерів, фізиків, економістів, навіть поетів.

Наприклад, у 1970-ті роки районний секретар заробляв приблизно у 25 разів більше за пересічного робітника

Це тільки один із несподіваних фактів про нібито знайомі речі, які наводить Христя Фріланд у книжці «Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи». Її робота у 2013 стала бестселером New York Times та «Найкращою книжкою 2013 року» за версією Financial Times.

nevsedoma.com.ua

У Канаді вона отримала премію Ліонеля Жільбера за документальне висвітлення міжнародних справ і нагороду National Business Book Award. Цього року книжка Фріланд вийшла українською мовою у видавництві «Наш Формат».

Авторка 20 років вивчала життя «нового класу», багатіїв, чиї статки були не успадкованими, а набутими завдяки сукупності багатьох чинників – від революцій різного штибу до простого везіння. У 2015 році вона очолила міністерство міжнародної торгівлі Канади, а в січні 2017 стала міністеркою закордонних справ у тому самому уряді. Із допитливістю журналіста і відстороненістю політика Христя Фріланд пропонує поговорити про багатих, якими їх не знаємо.

Плутократи були завжди

Це люди, які вміють ловити та використовувати енергію змін, і ця енергія водночас масштабує їхню діяльність. «Чогось кращого за капіталізм, як і за демократію, людство не придумало» –  вже на початку заявляє авторка, і далі вся розповідь буде обертатися довкола цієї тези, нанизуючи на неї факти та висвітлюючи їх із несподіваних ракурсів.

Чогось кращого за капіталізм, як і за демократію, людство не придумало

Плутократи на сторінках книжки то здаються новою аристократією розуму з блискучою освітою і надзвичайною вимогливістю до себе, то цілком по-лівацькому виявляють свою неприємну «потаємну сутність».

Як, скажімо, CEO онлайн-магазину одягу Zappos.com, венчурний капиталіст Тоні Шей, який їздить країною з презентаціями «Доставки щастя», тоді як його співробітники працюють по вихідних, починаючи зміну о 6 ранку, й обідають в офісній їдальні, аби зекономити. Історія про «бірюзову компанію» раптом набуває рис історії про 1% заможних і 99% відсотків решти людей.

Тоні Шей.commons.wikimedia.org

«Новий клас» крокує по світу з американським гаслом про країну рівних можливостей, неначе живі втілення ідей Дарвіна і Ренд (недарма новий сплеск уваги до творчості останньої збігся у часі з завершенням роботи та публікацією книжки Фріланд).

Хочеш бути таким, як ми – працюй так само активно і наполегливо, розвивай свій розум, ефективно використовуй усі можливості. Найсильніший обов’язково переможе. Питання в тому, що знаходиться по той бік перемоги?

Союз людини і масштабу

Насамперед уявляється доступ до ексклюзивних благ. І справді, створення унікальних цінностей для 0,01% населення, чий річний прибуток родини складає $23,8 млн, забезпечує розвиток мистецтва, науки, медицини, консалтингу в різних сферах.
Але це ще й небезпека та відповідальність.

Плутократам загрожують регулятивні заходи – від законодавчих до репресивних

Наприклад, в Китаї від кінця 1990-х офіційно стратили 14 мільярдерів. Що сталося з російськими олігархами, які похвалялися, що тримають Кремль у кулаці – теж відомо, згадати б лишень Ходорковського, Гусинського. Щоправда, є і протилежні приклади, скажімо, мільярдер Карлос Слім у Мексиці цілком вдало інтегрувався у державні структури і його компанія Telmex контролює 80% провідного зв’язку та 70% мобільного за будь-яких політичних сил при владі.

Карлос Слім.digitaljournal.com

Але ж пам’ятаймо, плутократи – це селфмейд-мільярдери, загартовані в боях за досягнення власної мети. Супер-результативні (привіт біографії Маска), вони теж всього-навсього люди. І їхні людські слабкості масштабуються так само, як і успіхи.

У сучасній Америці не прийнято говорити про соціальну нерівність. Натомість варіанти викорінення бідності сприймаються «на ура». Поруч – мода на ідеї, соціальне підприємництво, активну доброчинність і бажання змінити світ на краще.

Якщо застосувати принципи бізнесу до благодійності, можна досягти значно більших результатів – переконані філантрокапіталісти

Наступний крок – політика як ще один спосіб масштабувати свою діяльність, захистити статки. І не говорити про прикре. Або говорити демонстративно захищаючись, як це зробив біржовий аналітик і валютний трейдер Деніс Гарман: «Господь благословляє економічну нерівність тих, хто досягнув мети; йому не по серцю натовп «захопи Вол-стріт», який звинувачує нас у нашому успіху і своїх невдачах».

І що тепер

Христя Фріланд не дає готової відповіді. Зате розповідає історію злету і падіння Венеціанської республіки. Усі 300 сторінок вона бавить читача, демонструючи йому розмаїті комбінації фактів, підкріплює все це історичними екскурсами, пожвавлює цитатами з інтерв’ю. Залишаючись немовби поза кадром, вона перетворює соціологічне дослідження на захоплюючий інтелектуальний екшн.

loveopium.ru

Наразі варто зауважити й майстерну роботу перекладача Миколи Климчука. «Розвиткові країни», економіка, що «гружавіє» в корупції – це справжні знахідки (щоправда, без десятка русизмів можна було й обійтися, це вже тема для окремої дискусії). Окрема, як на мене, додаткова цінність – коли книжка дає поживу для роздумів не лише за змістом, але й за формальними складовими. Так, принаймні, кожен читач може відчути стратегію «win-win» на власному досвіді.

Поділитися: