Світ, яким правлять розумники: «Плутократи» Христі Фріланд

42
K.Fund Media
Звідки взялася нова владна аристократія та яка ціна багатства

Першою країною, де офіційну владу отримали технократи, був Радянський Союз. Всупереч декларованим ідеям марксизму про державу робітників і селян, найбільші повноваження та найсмачніший шмат пирога суспільних благ отримав новий клас інтелектуалів – інженерів, фізиків, економістів, навіть поетів.

Наприклад, у 1970-ті роки районний секретар заробляв приблизно у 25 разів більше за пересічного робітника

Це тільки один із несподіваних фактів про нібито знайомі речі, які наводить Христя Фріланд у книжці «Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи». Її робота у 2013 стала бестселером New York Times та «Найкращою книжкою 2013 року» за версією Financial Times.

nevsedoma.com.ua

У Канаді вона отримала премію Ліонеля Жільбера за документальне висвітлення міжнародних справ і нагороду National Business Book Award. Цього року книжка Фріланд вийшла українською мовою у видавництві «Наш Формат».

Авторка 20 років вивчала життя «нового класу», багатіїв, чиї статки були не успадкованими, а набутими завдяки сукупності багатьох чинників – від революцій різного штибу до простого везіння. У 2015 році вона очолила міністерство міжнародної торгівлі Канади, а в січні 2017 стала міністеркою закордонних справ у тому самому уряді. Із допитливістю журналіста і відстороненістю політика Христя Фріланд пропонує поговорити про багатих, якими їх не знаємо.

Плутократи були завжди

Це люди, які вміють ловити та використовувати енергію змін, і ця енергія водночас масштабує їхню діяльність. «Чогось кращого за капіталізм, як і за демократію, людство не придумало» –  вже на початку заявляє авторка, і далі вся розповідь буде обертатися довкола цієї тези, нанизуючи на неї факти та висвітлюючи їх із несподіваних ракурсів.

Чогось кращого за капіталізм, як і за демократію, людство не придумало

Плутократи на сторінках книжки то здаються новою аристократією розуму з блискучою освітою і надзвичайною вимогливістю до себе, то цілком по-лівацькому виявляють свою неприємну «потаємну сутність».

Як, скажімо, CEO онлайн-магазину одягу Zappos.com, венчурний капиталіст Тоні Шей, який їздить країною з презентаціями «Доставки щастя», тоді як його співробітники працюють по вихідних, починаючи зміну о 6 ранку, й обідають в офісній їдальні, аби зекономити. Історія про «бірюзову компанію» раптом набуває рис історії про 1% заможних і 99% відсотків решти людей.

Тоні Шей.commons.wikimedia.org

«Новий клас» крокує по світу з американським гаслом про країну рівних можливостей, неначе живі втілення ідей Дарвіна і Ренд (недарма новий сплеск уваги до творчості останньої збігся у часі з завершенням роботи та публікацією книжки Фріланд).

Хочеш бути таким, як ми – працюй так само активно і наполегливо, розвивай свій розум, ефективно використовуй усі можливості. Найсильніший обов’язково переможе. Питання в тому, що знаходиться по той бік перемоги?

Союз людини і масштабу

Насамперед уявляється доступ до ексклюзивних благ. І справді, створення унікальних цінностей для 0,01% населення, чий річний прибуток родини складає $23,8 млн, забезпечує розвиток мистецтва, науки, медицини, консалтингу в різних сферах.
Але це ще й небезпека та відповідальність.

Плутократам загрожують регулятивні заходи – від законодавчих до репресивних

Наприклад, в Китаї від кінця 1990-х офіційно стратили 14 мільярдерів. Що сталося з російськими олігархами, які похвалялися, що тримають Кремль у кулаці – теж відомо, згадати б лишень Ходорковського, Гусинського. Щоправда, є і протилежні приклади, скажімо, мільярдер Карлос Слім у Мексиці цілком вдало інтегрувався у державні структури і його компанія Telmex контролює 80% провідного зв’язку та 70% мобільного за будь-яких політичних сил при владі.

Карлос Слім.digitaljournal.com

Але ж пам’ятаймо, плутократи – це селфмейд-мільярдери, загартовані в боях за досягнення власної мети. Супер-результативні (привіт біографії Маска), вони теж всього-навсього люди. І їхні людські слабкості масштабуються так само, як і успіхи.

У сучасній Америці не прийнято говорити про соціальну нерівність. Натомість варіанти викорінення бідності сприймаються «на ура». Поруч – мода на ідеї, соціальне підприємництво, активну доброчинність і бажання змінити світ на краще.

Якщо застосувати принципи бізнесу до благодійності, можна досягти значно більших результатів – переконані філантрокапіталісти

Наступний крок – політика як ще один спосіб масштабувати свою діяльність, захистити статки. І не говорити про прикре. Або говорити демонстративно захищаючись, як це зробив біржовий аналітик і валютний трейдер Деніс Гарман: «Господь благословляє економічну нерівність тих, хто досягнув мети; йому не по серцю натовп «захопи Вол-стріт», який звинувачує нас у нашому успіху і своїх невдачах».

І що тепер

Христя Фріланд не дає готової відповіді. Зате розповідає історію злету і падіння Венеціанської республіки. Усі 300 сторінок вона бавить читача, демонструючи йому розмаїті комбінації фактів, підкріплює все це історичними екскурсами, пожвавлює цитатами з інтерв’ю. Залишаючись немовби поза кадром, вона перетворює соціологічне дослідження на захоплюючий інтелектуальний екшн.

loveopium.ru

Наразі варто зауважити й майстерну роботу перекладача Миколи Климчука. «Розвиткові країни», економіка, що «гружавіє» в корупції – це справжні знахідки (щоправда, без десятка русизмів можна було й обійтися, це вже тема для окремої дискусії). Окрема, як на мене, додаткова цінність – коли книжка дає поживу для роздумів не лише за змістом, але й за формальними складовими. Так, принаймні, кожен читач може відчути стратегію «win-win» на власному досвіді.

Поділитися: