Скопіюйся або зникни: «Егоїстичний ген» Річарда Докінза

Егоїстичний ген
K.Fund Media
Як змінив дискусію про еволюцію бестселер, визнаний найвпливовішою науковою книгою усіх часів

Біолог Річард Докінз не погоджувався з популярною у 1960-х роках ідеєю, що в основі альтруїзму лежать інтереси індивіда, групи, популяції тощо. У своїй праці «Егоїстичний ген» (The Selfish Gene), що вперше була опублікована у 1976 році, він розвинув думку свого колеги Вільяма Гамільтона про геноцентричність еволюції, стверджуючи, що саме ген є її базовим елементом, який прагне збільшення кількості власних копій.

Цитата: «Ми є машинами виживання – самокерованими засобами пересування, запрограмованими на збереження егоїстичних молекул, які ми називаємо генами. Це правда, яка й досі мене вражає».

Ця праця Докінза одразу викликала серйозний резонанс у науковій спільноті (дехто хвалив його за вагомий внесок у розвиток вчення Дарвіна, хтось інший – звинувачував у надмірному спрощенні).

Сьогодні книга «Егоїстичний ген» є класикою наукпопу:

Розійшлася тиражем у понад 1 млн примірників.

Перекладена щонайменше 25 мовами.

Перевидавалася чотири рази: в 1976, 1989, 2006 і 2016 роках.

У 2016 році стала №10 у списку 100 найкращих книг категорії нон-фікшн за версією британської газети The Guardian.

Автори біографії Докінза – Ален Графен та Марк Рідлі – назвали її появу тихою й майже раптовою революцією в біології.

У 2017 році Лондонське королівське товариство назвало її найвпливовішою науковою книгою усіх часів (вона випередила навіть «Походження видів» Чарлза Дарвіна та «Математичні начала натуральної філософії» Ісаака Ньютона).

ПРАВИЛА «Егоїстичного гена»

Альтруїзм як прояв егоїзму

Оскільки гени діють в своїх інтересах, взаємодія між організмами у природі здебільшого виявляється грою з нульовою сумою – тобто хтось виграє, а хтось програє, різниця чітка. Коли вовк намагається вполювати зайця, то варіантів тільки два: або перший з них з’їсть другого, або другий втече, залишивши першого голодним. Утім, нетиповий взаємний альтруїзм – за наявності тих самих егоїстичних мотивів – може бути корисний обом різним організмам, спонукаючи до взаємовигідного співіснування – симбіотичних чи мутуалістичних стосунків, зауважує Докінз.

Приміром, тля, що добуває у надлишку поживний сік з рослин, дозволяє мурахам «доїти» себе в обмін на надійний захист від ворогів і турботу. В деяких випадках мурахи доглядають за яйцями тлі й годують своїх маленьких посіпак, а коли ті підростуть, обережно переносять їх на пасовища, які охороняють.

Цю модель можна екстраполювати й на людські взаємини, коли двоє, з яких один сильніший, а другий за щасливим збігом обставин має якийсь цінний ресурс, дружать проти третього.

Ідеї можуть бути сильнішими за гени

З появою культури у нас з’явилися різні негенетичні способи передачі інформації. Найменшою її одиницею є мем. Меми також змагаються – за людську увагу й пам’ять. Якщо їх ігнорують і забувають, вони зникають, чого меми, як і егоїстичні гени, намагаються уникнути. Докінз, який є ревним поборником атеїзму, називає католицьку церкву величезним набором мемів, серед яких певні поведінкові моделі, ритуали, вбрання, релігійно наснажене мистецтво. Меми настільки потужні, що можуть складати конкуренцію егоїстичному гену в боротьбі за вплив, позбавляючи можливості розмножуватися. Яскравий приклад цього – целібат, тобто обітниця безшлюб’я.

Еволюція за людським задумом можлива

Краще розуміючи, як функціонують наші егоїстичні гени, нам буде простіше повстати проти їхньої тиранії, зазначає Докінз. Ми можемо зробити свідомий вибір не бути їхніми маріонетками, застосовуючи моделювання та прогнозування задля пошуку кращої стратегії виживання для себе, налагоджуючи одне з одним співпрацю та орієнтуючись не лише на підбурені внутрішнім імпульсом короткострокові виграші, а й на довгострокові.

Цитата: «Більше трьох тисяч мільйонів років ДНК була єдиним у світі реплікатором, вартим того, щоб про нього говорити. Але вона не обов’язково монополізувала це право цілком і назавжди. Щоразу, коли виникають умови, за яких новий тип реплікатора зможе копіювати самого себе, в нього є шанс на здобуття влади, щоб врешті почати еволюцію за власними правилами».

 

Вам буде цікаво: Як осягнути невідомість: «Чорний лебідь» Нассіма Талеба

Поділитися: