Сучасна культура створила і успішно просуває культ наполегливості й завзятості. Установка «ніколи не здавайся» стала якщо не визначальним, то важливим фактором досягнення успіху. Письменниця Пег Стріп і соціальний психолог Алан Бернстайн, автори книги «Отступить, чтобы победить. Умей сказать себе «стоп», навпаки, вважають, що саме наполегливість часто заганяє нас у круговерть безглуздих зусиль. Вони закликають знайти в собі сміливість відмовитися від об’єктивно недосяжного і змінити напрямок.
Підкріплена результатами різних досліджень, книга «Отступить, чтобы победить», перекладена російською мовою білоруським видавництвом «Попурри», пропонує як критерії для оцінки цілей, так і інструменти конструктивного відходу від непродуктивних намірів. Вона вчить гнучкості й зміні фокусу з метою набуття нових перспектив.
Чому ми продовжуємо наполягати
По-перше, в суспільстві прийнято вважати, що відступити від задуманого – означає автоматично перейти до рангу капітулянта, який злякався труднощів і здався. При цьому світ невпинно нагадує нам про історії успіху у форматі «упав – підвівся – досягнув». Це змушує помилково вважати, що довга низка невдач – обов’язкові атрибути успіху, хоч це далеко не завжди так.
По-друге, ми часом переоцінюємо свою близькість до перемоги. Коли за чергової спроби нам здається, що до успіху залишалося зовсім трохи, то ми оцінюємо це як відмінний результат і помилково відчуваємо, що «майже досягли мети».
Дослідження, присвячене азартним іграм, показало, що ділянки мозку азартної людини в разі «майже успіху» світилися так само яскраво, як і коли вона справді вигравала гроші. І хоча виграш в «одноруких бандитів» не залежить від людського досвіду і старанності, саме ця ілюзія – наступного разу обов’язково вийде – керує людиною, що прагне недосяжних цілей.
Не плутати із втечею від зобов’язань
Маючи в своєму арсеналі логіку конструктивної відмови від розпочатого, не варто застосовувати її до всіх життєвих зобов’язань. Не всі труднощі на шляху – індикатори недосяжності мети або безглуздості зусиль. Зміна цілей вимагає глибинного аналізу причин невдачі. Спроба зняти із себе всю відповідальність за те, що відбувається, не врятує від сумнівів і важкої ноші незакінчених справ. У найкращому разі це звільнить від фізичної необхідності досягти мети
Поправка на реальність: 5 уроків із книги «Витончене мистецтво забивати на все» Марка Менсона
Мистецтво виходу з гри
Рішення покинути розпочате часто вимагає сил і сміливості, а також серйозної роботи над своїми цілями і думками. На думку Пег Стріп і Алана Бернстайна, правильно вийти з гри допоможуть такі рекомендації:
1
Зосередьтеся на інший думці
Після відмови від мети нас починають опосідати нав’язливі думки: «що було б, якби я не відступився і продовжив боротися?». Ситуація схожа із втратою зуба: як не намагайся себе контролювати, язик весь час обмацує порожнє місце.
Щоб «відпустити» мету, варто зосередитися на якійсь іншій думці, щоб відволіктися. Нехай навіть неприємній, але не нудній і розмитій. А згодом на новій меті та прагненнях, що і стане ключем до успіху.
2
Дозвольте собі відчути втрату
Дослідження американського соціального психолога Еріка Клінгера показало: розставання з метою завжди викликає цикл емоцій, в різному порядку: відновлення зусиль; агресія – протест проти втрати або звинувачення в цьому когось; депресія і потім вже одужання і прагнення до нових цілей. Сумувати у разі відмови від мети – абсолютно нормальна реакція. Дозвольте собі відчути втрату, а не виснажуватися і витрачати сили, намагаючись переконати себе, ніби прощатися з мрією – це легко.
3
Прийміть неминучість провалу деяких починань
Віра у винятковість своїх талантів і успіх будь-яких ініціатив властива майже всім. У глибині душі ми плекаємо надію, що нас стосуються лише історії успіху, нехай навіть після низки невдач, але аж ніяк не провалів.
Реальність є такою, що деякі починання ніколи не увінчаються успіхом
І це нормально. Потрібно просто знайти в собі сили визнати нікчемність цієї мети і працювати над іншими.
4
Не бійтеся піти
Гарна посада, думка близьких або страх не досягти успіху в новій справі стишують внутрішній голос, який вимагає іншого життя. І ми не йдемо. Але якраз невміння вчасно піти призводить до набагато деструктивніших наслідків: втрати мотивації й інтересу до життя, зниження самооцінки і головне – втрати часу. Тому, зваживши всі за і проти, проаналізувавши пройдений шлях, не бійтеся йти в пошуках нових цілей.
