Щастя уривками: три книги листопада

39
K.Fund Media
Два американці і одна українка; у них ракетники й філологи, у нас загублені люди в дивному часі й загадковому просторі

У Майкла Шейбона роман про долю, мрію, безумство і примарне щастя, у Воллеса Стегнера – роман про кохання, дружбу, смерть та інші дрібниці життя, а в Катерини Калитко – збірка оповідань про очевидне і неймовірне.

«Лунный свет», Майкл Шейбон, 2017

Тим, хто знає Шейбона під ім’ям Чабон, доведеться звикнути до нової, нарешті правильної транскрипції. Герой роману популярного американського письменника – його власний дідусь, який чверть століття тому перед смертю нібито розповів онукові божевільну історію свого життя. Що в ній правда, а що вигадка, що приплів дідусь, а що сам Шейбон, уже не зрозуміти, але ж це й не надто важливо.

Набагато важливіше, що зрештою вийшла захоплива і пронизлива історія про дивовижну долю неординарної людини. У ній знайшлося місце для відчайдушних авантюр в роки Другої світової війни, романтичного почуття, що виникло в не надто романтичний час, дворічного терміну ув’язнення, отриманого за десять секунд праведного гніву, грандіозного успіху і не менш грандіозного краху, і навіть трошки для щастя. За словами одного з персонажів роману, щастя виникало в короткі миті між негараздами і бідами. Але ж інакше й не буває.

Місячне сяйво вабить неуважних закоханих і зосереджених ракетобудівників, його поклик відчувають мрійливі натури і прагматики, які марять підкоренням космосу. Якоюсь мірою читачі художньої літератури теж ловці місячного сяйва. Чудове заняття, чи не так?


«Останется при мне», Воллес Стегнер, 2017

Стегнер розпочав літературну діяльність ще вісімдесят років тому і за півстоліття праці випустив понад сорок книг художньої та документальної прози. «Останется при мне» (1987) – останній роман письменника і перший, перекладений російською мовою. Любителі екшену можуть не турбуватися: розказана в книзі історія позбавлена зовнішніх ефектів. Не дивно: її герої – філологи.

Подружжя Ларрі і Саллі Морган приїжджають у гості до своїх давніх приятелів Сида і Чаріті Ленг. Обставини цього візиту з’ясовуються повільно, разом із розповіддю про сорок із гаком років близької дружби, яка пов’язує подружні пари. Головна з цих обставин полягає в тому, що візит прощальний: невиліковно хвора Чаріті вирішила наостанок зібрати за одним столом усіх своїх рідних та близьких. Згодом виявляється, що добрі наміри помираючої продиктовані тиранічною впертістю і незнищенним свавіллям.

«Останется при мне» – теж книга про щастя уривками. Про те тихе щастя, що трапляється всупереч, попри все і усвідомлюється зовсім не одразу. І яке врешті-решт є надійною запорукою того, що навіть найнепримітніше і найпересічніше життя було прожите не дарма.


«Земля Загублених», Катерина Калитко, 2017

Буквально цими днями Калитко стала лауреатом однієї з найпрестижніших літературних нагород для українських письменників – премії ім. Конрада-Коженьовського. Причому умови премії однозначно свідчать про те, що вручена вона Калитко насамперед за збірку оповідань «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки», одну з найпомітніших книг української прози нинішнього року.

Збірка невелика: 220 сторінок, 9 текстів, у порядку їх розташування використана кільцева композиція. У перших і останніх є елементи містики і міфології, вони нагадують давні перекази в сучасній художній обробці. Посередині – розповіді реалістичного характеру, в них дія відбувається в наші дні, але загальний контекст такий, що вони також здаються таємничими і трішки фантастичними.

У першому оповіданні збірки «Вода» йдеться про облогу фортеці, про дівчину, що отримала чоловіче виховання, і з подивом відкриває в собі жінку, про зраду, яку вона вчинила заради зміни долі і ворожого красеня-воєначальника. У цій історії наявні й середньовічний антураж, і відгомін античності, і цілком сучасна тема гендерної самоідентифікації. А ще тема війни – актуальна, на жаль, у всі часи.

Поділитися: