Шанхайський феномен: гроші роблять дива. Частина I

19
Shutterstock
Як можна всього за чверть століття зробити з хирлявого мегаполісу фінансову столицю світу

На початку минулого століття про Шанхай говорили як про «китайський Париж». І в той же час в Україні називали «шанхаями» околиці промислових міст із хаотичною забудовою халупами. Парадокс пояснювався просто: Шанхай, розташований в гирлі річки Янцзи, що впадає в Південно-Китайське море, був морськими торговими воротами Китаю. Тому в місті з’явилися спеціальні райони, взяті європейськими державами в оренду – своєрідні острівці Європи. Звідси й прізвисько «китайський Париж» – на старій мапі Шанхая є район, який позначений як French Concession. Решта Шанхаю була промисловим мегаполісом, заводи в якому належали іноземцям, котрі використовували дешеву китайську робочу силу, що жила в робітничих селищах.

Стандартна на той час схема – в тому числі і для України

Коли у 1949-му році до влади в Китаї прийшли комуністи, іноземців із Шанхая вигнали (більшість переїхали до Гонконгу, поклавши початок сьогоднішньому суперництву Гонконгу та Шанхаю, але це окрема історія), а європейська забудова залишилася. Сьогодні це скоріше туристична принада, аніж сучасний Шанхай, панорама хмарочосів якого стала поширеною картинкою, що ілюструє міць сучасного Китаю. Причому збудували цей Шанхай всього за останні чверть століття.

Місто надлишку

Найкраще визначення шанхайському диву дав лондонський архітектор Крістофер Чоа, який приїхав разом зі своїми колегами будувати новий Китай. Він назвав Шанхай містом «надлишку грошей, амбіцій, влади, можливостей». І додав, що на цій основі починали всі великі міста світу. Твердження Чоа підкріплюється цифрами. У 2016-му році в Шанхай було залучено прямих іноземних інвестицій на $16,5 млрд.

Європейська архітектур у серці Китаю. Shutterstock

Загальний обсяг інвестицій в міську інфраструктуру склав $51 млрд. Тобто повторити шанхайське диво можна – якщо вкласти стільки ж грошей.

Але окрім грошей знадобиться ще і воля, що долає перешкоди. На початку 1990-х, коли Китай вже почав свій ривок, Шанхай відставав по частині будівництва нової інфраструктури з двох причин. Перша – об’єктивна: місто стоїть на м’якому багнистому ґрунті, тут дмуть тайфуни та стаються землетруси. Друга – суб’єктивна: промисловий Шанхай давав настільки великий внесок в китайський бюджет, що його боялися чіпати за принципом «від добра добра не шукають».

Однак після того, як генеральним секретарем ЦК компартії Китаю в 1989 році став Цзян Цземінь, який був до цього мером Шанхая, процес перетворення вмираючого промислового мегаполісу на одне із найсучасніших міст світу активізувалося.

Мільярди, вкладені у багновища

Почали обережно: оголосили особливою економічною зоною не весь Шанхай, а тільки один з його районів – Пудун. Зараз, дивлячись на панораму його хмарочосів, важко уявити, що в 1990-му році Пудун складався із боліт, рисових полів та сіл. «Першою ластівкою» став зведений в 1994-1999 роках хмарочос Цзінь Мао. Побудувати його в ґрунті, де на глибині в один метр виступає вода, було інженерним викликом, за розв’язання якого взялися найкращі уми.

Особливою економічною зоною оголосили не весь Шанхай, а тільки один з його районів – Пудун

В результаті основу хмарочоса поставили на тисячу шістдесят два сталевих стовпи, які заходять в землю на 83,5 м. (Для порівняння: висота паль, на яких стоїть Венеція – 7-8 метрів).

З 3-го по 50-й поверх в Цзінь Мао розташовані офіси. З 53-го по 85-й – п’ятизірковий готель Grand Hyatt. На 57-му поверсі – басейн, роль якого – бути амортизатором коливань.

Після того, як архітекторам та інженерам усього світу стало ясно, що китайська влада дає будівельникам свободу рішень та вражаюче фінансування, були побудовані Шанхайський всесвітній фінансовий центр, третя за висотою в світі Шанхайська вежа та інші знакові будівлі. Причому в кожному із цих будівництв було застосовано сміливі інженерні рішення. Наприклад, вершину хмарочоса фінансового центру прорізає величезний наскрізний отвір, який повинен зменшити коливання від поривів вітру.

Хмарочоси Шанхаю схожі на американських побратимів. Shutterstock

Спочатку отвір планувалося зробити круглим, однак, оскільки будувала хмарочос японська компанія, вирішили, що круглий отвір буде нагадувати про прапор Японії та колоніальне минуле Китаю.  А політику в Китаї ніхто не скасовував.

Новим етапом в будівництві нового Шанхая стало рішення боротися за проведення в місті виставки ЕКСПО-2010. Перемога обійшлася в $12,5 млрд, з яких $2,5 пішли на компенсації переселеним жителям знесеного міського району. $10 млрд було вкладено в міську інфраструктуру, побудовану «під виставку». Приклад: 550-метровий сталевий міст Лупу на все той же Пудун, де проходила виставка. На той час він був найдовшим одноарковим мостом у світі.

До речі, ЕКСПО-2010 принесла прибуток у $12 млрд, тобто практично окупила витрати на неї плюс залишила Шанхаю всю вражаючу інфраструктуру.

Будувати із розумом

Зовсім інший приклад будівництва в новому Шанхаї – реконструкція району Сіньтяньді, забудованого в стилі шикумень. Стиль сформувався в Шанхаї у 1860-х роках і являє собою дво-триповерхові цегляні будинки із дерев’яним каркасом, які тоді складали 60% житлового фонду міста. У ХІХ столітті Сіньтяньді був районом проживання китайської буржуазії, який наслідував лондонську забудову того часу – але без електрики та каналізації. Для того, щоби зараз не тільки відреставрувати ці будівлі, а й наділити їх благами цивілізації, будинки підняли на палях на метр, а потім, виконавши необхідні роботи, знову опустили.

Звичайно, простіше було все знести, набудувавши хмарочосів

Але тут владою вирішувалося ідеологічне завдання – показати новій шанхайській буржуазії зразок міста, яке кожен мешканець вважає своїм, оскільки володіє в ньому своїм будинком.

Сіньтяньді - район шанхайської буржуазії. Shutterstock

Для інших шанхайців майбутнє житлового фонду міста його влада бачить у хмарочосах. Вони розуміють: те, що жителі сільської місцевості, котрі становлять 67% населення країни та живуть в набагато гірших матеріальних умовах, ніж городяни, кинуться багатомільйонними масами у міста, в тому числі і до Шанхаю – лише питання часу. І не покладаються на те, що ця проблема з часом розсмокчеться сама собою, а будують фундамент (в буквальному і переносному сенсі) для її вирішення заздалегідь. У цьому постійному баченні далекого горизонту планування – весь сучасний Шанхай.

Продовження читайте в другій частині.

Поділитися: