Сакральність і сучасність: у тибетській Лхасі їх намагаються поєднати

259
Shutterstock
На висоті понад 3 км зіштовхнулися два підходи до створення міст

Для сотень мільйонів людей на Землі, які сповідують буддизм, Лхаса – священне місто. Для прихильників незалежності Тибету, які розсіяні по всьому світу та люблять галасливі акції, Лхаса – столиця колишньої Тибетської держави. Для китайського уряду та більшості китайців ця древня резиденція далай-лами – район Ченгуань міського округу Лхаса в Тибетському автономному районі КНР. Щоправда, нинішній далай-лама, чотирнадцятий за рахунком, з 1959 року живе у вигнанні в Індії, а панчен-лама (друга головна духовна особа в тибетському буддизмі) – у Пекіні. Нарешті, для багатьох з чотирьох мільйонів туристів, які щороку відвідують це місто, Лхаса – просто екзотичне місце на висоті майже 3700 метрів над рівнем моря, куди престижно, хоча і недешево, з’їздити.

Старе і нове

Цікаво те, що у цих чотирьох точок зору немає якогось середнього арифметичного. У Лондоні, Парижі, Нью-Йорку кожен турист або корінний житель бачить своє. Але у всіх у підсумку існує якийсь цілісний образ цих міст. З Лхасою все не так. З двох туристів, які увійшли в один і той самий час в один зі священних храмів Лхаси, перший відчує священний трепет, а другий скривився від запаху жиру яків, що горить в храмових мисках. Той, хто приїхав у Тибет як паломник, від’їхавши на кілька десятків кілометрів від Лхаси, буде писати про те, що «понаїхали» китайці «спотворюють» своїми будівництвами священний для тибетців природний ландшафт.

Shutterstock

А простий турист помітить натомість, що корінних тибетців анітрохи не бентежить те, що вони використовують цей ландшафт як туалет – мовляв, для цього в тибетських селах маленьким дітям шиють штани з двома дірками, спереду і ззаду.

І таких кардинально протилежних прикладів можна навести добрий десяток.

Однозначної відповіді на питання, хто тут правий, немає. Китайська влада розв’язує  цю проблему з властивим сучасній Піднебесній прагматизмом: будують поруч зі старою Лхасою нову. Перетворюючи при цьому стару Лхасу зі священного і закритого міста в туристичний атракціон.

У межах міста, де на початку 50-х років минулого століття мешкали 25 тис. осіб, з яких половину становили ченці місцевих монастирів, сьогодні проживають кількасот тисяч городян, багато хто серед них – приїжджі з інших провінцій КНР.

Центр старої Лхаси з його стародавніми храмами збережений, але навколо центру на місці житлових одноповерхових будиночків без водопроводу і каналізації зараз стоять новобудови-висотки з сучасним рівнем комфорту. Замість двох зубожілих готелів минулих років, побудовані десятки нових. Поруч з базарами, де продаються вироби тибетських народних промислів, відкриті магазини, у яких можна купити товари з логотипами відомих світових брендів.

Древній, древній Тибет

Але, звичайно, в старій Лхасі була і є своя привабливість. Тибетський буддизм, асимілювавши класичні індійські форми, зберіг деякі риси стародавньої добуддійської тибетської релігії «бон», яка, у свою чергу, була близька до шаманізму. А шаманізм завжди був зовні яскравим, так що туристи у Лхасі можуть побачити прив’язані до гілок дерев клаптики, що схожі на наші «обереги», і навіть відгомони древніх шаманських обрядів з одяганням масок і т.п. Досі там практикуються закриті для туристів обряди.

Наприклад, похоронний обряд, коли тіло покійного спочатку віддають на поталу грифам, а потім перемелюють його кістки, причому з черепів можуть зробити музичні інструменти або інкрустовані сріблом чаші для пиття, які віддають родичам.

Shutterstock

Китайська влада, що прийшла у Лхасу в 1959 році, спочатку цей обряд заборонила як варварський, але потім на численні прохання родичів померлих тибетців дозволила. Природно, щоб якомога далі від очей туристів.

Зате туристи можуть відвідати головні храми Лхаси. Найвідоміший серед них – знаменитий палац Потала, фотографію величної будівлі якого (фотографувати всередині тибетських храмів заборонено) бачив, певно, практично кожен. Потала – зимова резиденція далай-лам тих часів, коли вони мешкали у Тибеті, а зараз музей, вхід в який коштує у різні сезони від $14 до $28 за нинішнім курсом. Кількість квитків і, отже, туристів, які відвідують Поталу за день, обмежене – не з релігійних причин, а з міркувань безпеки.

Найвідоміший серед храмів Лхаси – знаменитий палац Потала, зимова резиденція далай-лам

Найшанованіший паломниками буддійський храм і монастир Лхаси – Джоканг, закладений у сьомому столітті, і розрісся сьогодні до 50 000 кв. метрів.

Другий за значущістю для вірян храм – Рамоче, ровесник Джоканга, але за площею трохи менший – всього 4 000 кв. м. Взагалі для паломників у Лхасі існують три маршрути, якими вони йдуть, співаючи мантри і крутячи розташовані в храмах у довгому ряду молитовні барабани. (Молитовний барабан – циліндр, що обертається на стрижні, з нанесеним на нього текстом молитви. Вважається, що, прокрутивши барабан, паломник промовив молитву).

Аеродром, вокзал, теплиці

Перше, що зробила китайська влада, включивши Лхасу в свою орбіту впливу – почала створювати в ній і навколо неї сучасну інфраструктуру. У 1965 році у 62 км від Лхаси був побудований один з найвисокогірніших у світі аеропортів – Лхаса Гонггар, віддаленість якого від міста викликана тією обставиною, що треба було знайти серед гір висотою 5-6 км досить велику долину. У 2005-му році закінчилося будівництво 1080-кілометрової Цінхайскої залізниці, завдяки якій у колишнє недоступне високогірне священне місто можна за 40 годин дістатися з самого Пекіна. (Вагони, до речі, обладнані кисневими масками: адже високогір’я нікуди не поділося).

Але приїжджі – приїжджими, а треба було подбати про місцевих жителів. Як пише китайська преса, вже до середини нульових років усі лхасці були переселені зі старих будинків у новобудови з ванними, каналізацією та електрикою.

Shutterstock

У місті був відкритий університет, у якому сьогодні навчаються 30 тисяч студентів.

Китайці не були б китайцями, якби не створили у цій суворій високогірній місцевості зразкове сільськогосподарське селище, в якому вирощують, серед іншого, лікувальний гриб лінчжі, з якого роблять різноманітні ліки. Лхаса взагалі робить гроші на «давній і загадковій», як пишуть в проспектах, тибетській медицині. Так, наприклад, десятиденна поїздка в один з таких лхаських медичних центрів, включаючи переліт, обійдеться європейцю приблизно в $3 тис. Для людини із західноєвропейською зарплатою – цілком прийнятна ціна. Але ж він ще й купить тут тибетські ліки, оскільки курс лікування розрахований на рік.

Суто китайська динаміка

Як повідомляло в середині цього року китайське агентство Сіньхуа, «на даний момент в ЗТЕО (зоні техніко-економічного освоєння) Лхаси сформована промислова архітектоніка, заснована на оздоровчій, високотехнологічній та біофармацевтичній галузях, а також індустрії з високогірною специфікою».

У Тибеті, центром якого є Лхаса, діють особливі умови для інвесторів

Ставка податку на прибуток для підприємств, що реалізують стартапи, високотехнологічні проекти та операції з ліквідації бідності, встановлена ​​на рівні 9% – в рази нижче, ніж для інших інвесторів. Також нижчі за звичайні ставки податків і відсотків за кредитами для підприємств, які наймають на роботу місцевих жителів. У 2017 році валовий національний продукт Лхаси склав $1,12 млрд і зріс на 10,3% в порівнянні з попереднім роком, фінансові прибутки зросли на 26%, а обсяг залучених інвестицій – на 84%.

Shutterstock

І ще одна деталь, вже щодо Тибету загалом. Як пише китайська преса, за останні п’ять років над межею бідності піднялися 530 тисяч тибетців. Для них, як і для більшості жителів Лхаси, відповідь на питання про те, чи треба було законсервувати древню столицю тибетського буддизму в її музейному вигляді, чи перетворювати в сучасне місто, думаю, однозначна.

Поділитися: