Автор: Сергій Семенов
Столицю Індонезії Джакарту можна назвати зразковим містом. В тому сенсі, що вона наочно показує, як виглядають ранні етапи розвитку великого мегаполіса в країнах третього світу. Сінгапур і Сеул, Гонконг і Шанхай цю стадію вже пройшли, а Джакарті до них ще треба тягнутися. Але про те, що вона з часом практично невідворотно виявиться в цьому ряду, говорить цілий ряд обставин.
Головне багатство – люди
В межах міста столиці Індонезії (офіційно Джакарта – ціла провінція, що управляється не мером, а губернатором) згідно з переписом 2010 року мешкають 9,6 млн осіб. Скільки їх зараз, не скаже ніхто: Джакарта – одне з найбільш швидкозростаючих великих міст у світі. З того часу, як в кінці 1940-х років Нідерланди були змушені надати Індонезії незалежність, населення її столиці зросло в 11 разів. А загалом в агломерації мешкає понад 23 млн осіб. Пояснюється це, як і в інших країнах третього світу, просто: як тільки в країні починається економічне зростання, населення бідних провінцій перебирається в міста і, в першу чергу, в столицю, де зосереджена найвища концентрація капіталів.
Тут необхідно сказати кілька слів про Індонезію, оскільки про цю країну знають незаслужено мало.
Вже зараз за валовим внутрішнім продуктом, що розрахований з урахуванням паритету купівельної спроможності, Індонезія займає згідно зі списком МВФ сьоме місце в світі, випереджаючи Великобританію, Францію та Італію. А до 2050 року вона, за прогнозами експертів, пересунеться на четверту позицію.
Вся річ в тому, що на даний момент основне національне багатство Індонезії – її громадяни. «Країна тисячі островів» (Джакарта знаходиться на узбережжі одного з них, острова Ява) займає четверте місце в світі за кількістю населення.
І, що головне, воно практично ідеальне за віковою структурою з точки зору розвитку економіки: середній вік індонезійців – 28 років. Для порівняння – в країнах «золотого мільярда» він вищий за сорок, а в Японії і Німеччині – 46 років.
Таким чином, основна частина індонезійців соціально активна, швидко і легко навчається і мобільна. А ще – дешево обходиться роботодавцям. Середня зарплата в Індонезії – $250 в місяць. Тобто, на порядок дешевше, ніж, наприклад, в Японії або Південній Кореї. І ще одна перевага – населення любить витрачати гроші. Внутрішнє споживання в Індонезії становить близько 60% її ВВП.
Поки що все дешево
Зрозуміло, що в Індонезії всі ці переваги, як у дзеркалі, відбиваються в її столиці. Але і недоліки теж очевидні. 10% найбагатших індонезійців в 11 разів багатші за 10% найбідніших жителів країни. Але якщо на папері це просто статистика, то в реальності це визначає обличчя міста: хмарочоси офісних будівель підносяться над хаотичною малоповерховою забудовою і нетрями. Багаті індонезійці вкладають свої швидкозростаючі капітали в офісне і житлове будівництво і торгові центри, але до Сінгапуру, Гонконгу і Шанхаю столиці Індонезії поки ще далеко.
Те ж саме стосується і транспортної інфраструктури. У місті, де живуть близько 10 млн осіб, досі немає метро.
Правда, воно вже будується і планується швидкий запуск. Інакше, вважають експерти, вже в 2020 році Джакарта буде однією великою пробкою. За відгуками туристів, там вже і зараз неможна розрахувати передбачуваний час поїздки. Зате таксі в Джакарті фантастично дешеве: поїздка в довколишні райони коштує $1, у дальні – $2.
Такий рівень цін характерний і для інших сфер
І це логічно: з огляду на середню зарплату населення, торговці та оператори сфери послуг, задираючи ціни, просто не знайдуть покупців. Правда, це не стосується сегмента, що працює на високооплачуваних експатів. Там все «по-дорослому». Наприклад, недорогий обід для звичайного жителя Джакарти обійдеться йому приблизно в 60 грн. А вечеря з алкоголем на двох в ресторані – в 450 грн. Доба проживання в тризірковому готелі виллється в $40, а в чотиризірковому – в $90. Поїздка в громадському транспорті коштує в Джакарті 30 американських центів, тобто в рази дешевше, ніж в столицях «азіатських тигрів», що вже зробили свій стрибок.
Захід їм допоможе
Прибутки ж населення Джакарти неминуче виростуть. Якщо раніше Індонезія в світовому розподілі праці працювала в основному в сфері гірничодобувної промисловості, сільського господарства, рибальства і туризму, то зараз це ще і високотехнологічні галузі. Країна розраховує в першу чергу на іноземні інвестиції. Для цього прискорюється процес ліцензування і проведення державних тендерів і полегшується процес придбання землі для промислових розробок.
Зняті обмеження для інвесторів в сферах телекомунікацій, енергетики, фармацевтики і охорони здоров’я. В результаті планується досягти до майбутнього року суми іноземних інвестицій в розмірі понад $75 млрд. Значну частину цих мільярдів візьме на себе Джакарта, в якій розташовані 27 тис. промислових підприємств. Правда, 8 тис. з них – кустарні, яким іноземні інвестиції навряд чи потрібні.
Якщо взяти один з найхарактерніших показників того, як багатшає населення мегаполісу, то кількість автомобілів в Джакарті зростає на 10% в рік
Але оскільки міські вулиці на таку кількість не розраховані, середня швидкість автомобільного руху в столиці Індонезії – 10 км/год, і вона знаходиться на верхніх щаблях світового рейтингу міських автомобільних пробок. А незабаром, як уже було сказано вище, якщо не буде добудовано метро, ризикує стати однією великою транспортною пробкою.
Так що, як показує вже один цей приклад, Джакарта приречена розвиватися за «принципом акули», яка може жити, лише безперервно рухаючи хвостом.
