Бо Лотто – нейрофізіолог, професор Лондонського університету і засновник Лабораторії неформатних досліджень (Lab of Misfits).
Його книга «Преломление. Наука видеть иначе» (російський переклад 2018 року випустило видавництво «Манн, Иванов и Фербер») побудована на одній-єдиній метафорі зору.
Тому на сторінках трапляються зорові ілюзії і просто химерні картинки.
Тому автор і видавець активно грають з візуальною частиною: можуть надрукувати одну сторінку чорним по білому, іншу – білим по чорному, третю – узагалі догори ногами, а на четвертій розбити текст на кілька шматків і розкласти їх хаотично – збирай, читачу, шукай сенс.
А ще внизу кожної сторінки є маленька картинка, і якщо швидко-швидко гортати книгу, виходить мультик.
Не про очі
Але насправді книжка не про зір. Вона – про мозок. Тобто про те, як ми бачимо, розуміємо і усвідомлюємо дійсність. Адже людина, як відомо, не стільки «бачить» світ, скільки «добудовує» картину навколишньої дійсності. «З усіх відомостей, які мозок використовує для сприйняття візуальної інформації, лише 10% надходять через органи зору – очі, решта – з інших його відділів. Ця книга головним чином саме про ці 90%», – пише Лотто.
На доказ цього він наводить багато історій і результатів досліджень
Наприклад, розповідає, як в 1824 році король Людовик XVIII затіяв розслідування скарг на якість продукції Національної мануфактури гобеленів. Тканини в торговому залі сяяли насиченими кольорами бургундського вина і золотого сонця, а вдома у покупця готові гобелени виглядали блякло і жалюгідно. На замовлення російського імператора знаменитий хімік Мішель Шеврьоль (розробник технології миловаріння і один з батьків стеаринової свічки) провів дослідження – і з’ясував, що справа зовсім не у фарбах. Заодно він відкрив закони поєднання кольорів.
Або Лотто наводить досить моторошну історію про те, як двох кошенят спочатку тримали кілька тижнів у темряві, а потім на світлі поміщали в спеціальну машину на кшталт каруселі, але одному дозволяли рухатися майже вільно, а інший міг тільки дивитися.
В результаті у другого були проблеми з координацією руху – він не міг нормально керувати лапами і навіть не кліпав у разі наближення предметів. Тому що не міг у процесі навчання співвідносити зорові образи з відчуттям власного тіла, бідолашний (потім його відпустили на волю, і він наздогнав побратима, тож усе скінчилося добре).
«Твій мозок – суперзірка» Кайї Норденген
Навіщо це знати
Усе це забавно і навіть повчально, але яка практична користь від книги?
Автор стверджує, що, знаючи про подібні механізми «побудови сприйняття», можна змінювати свою (і чужу, хоча це складніше) картину світу. Переконання, наприклад – адже це не реальність, а щось, що існує в голові. Мозок збирає інформацію від органів чуття (яку може), емпірично обробляє її і формує якісь смисли, сподіваючись підвищити в такий спосіб імовірність виживання в майбутньому. Але він може помилятися – і дедалі частіше робить це, бо ці механізми були вироблені в африканській савані багато тисяч років тому, а тепер, в умовах сучасних мегаполісів, дають збої.
Лотто пропонує «контролювати мозковий апарат і таким чином створювати нове минуле, яке змінить те, як мозок сприймає майбутні можливості». І розповідає історії – власні й чужі, – в тому числі історії компаній, які діяли в цьому ключі. У результаті хтось (автор, наприклад, або його немовля-син) ставав щасливішим, успішнішим або принаймні припиняв бентежитися через дрібниці.
