Про науку і псевдонауку в книзі «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»

71
Gymnasieskolen
Головне в науці – не обманювати себе!

Деякі племена на тихоокеанських островах поклонялися літакам, які прилітали сюди під час війни. Після цих візитів у аборигенів з’явилося чимало корисних речей. Вони хотіли, аби щедрі гості повернулися, тож виклали щось на зразок злітно-посадкових смуг, обабіч розпалили багаття і побудували дерев’яну хатину, в якій сидів чоловік з трісочками у формі навушників та бамбуковими паличками, які стирчали у нього з голови, як антени. Це був «диспетчер». Він викликав богів. Але ті його не чули.

Ця імітація, до якої вдавалися тубільці, – дуже майстерна з артистичної точки зору, але безрезультатна з практичної – має аналог і в науковому світі. Нерідко вчені, які проводять дослідження, дотримуються всіх формальностей, але продукти їхньої діяльності не сприяють прогресу.


Про цю науку літакопоклонників (cargo cult science) розповідав видатний фізик та лауреат Нобелівської премії за фундаментальні роботи з квантової електродинаміки Річард Фейнман під час свого виступу у Каліфорнійському технологічному інституті у 1974 році. Він закликав академічну спільноту придивлятися до теорій, які не працюють, і не боятися називати речі своїми іменами.

Ця його промова увійшла до збірки його спогадів «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака» (Surely You’re Joking, Mr. Feynman! Adventures of a Curious Character, 1985), український переклад якої незабаром вийде у видавництві «Наш формат».

Карго-культ в науці

Щоби перевірити, наскільки виправданий його скептицизм відносно людей з паранормальними здібностями, Фейнман якось вирішив навідатися до чоловіка, який нібито міг читати думки на відстані й згинати ключі. Ані першого, ані другого тому в присутності допитливого науковця продемонструвати не вдалося.

Подібні трюки сьогодні багатьом видаються шарлатанством. Утім, люди продовжують вірити у найрізноманітніші сумнівні твердження під етикеткою «науково доведено».

Тихоокеанські літакопоклонники. googleusercontent.com

До таких, на думку Фейнмана, слід було б зарахувати нові освітні й виховні методики, які залякують тих, хто просто намагається керуватися здоровим глуздом і діяти без фанатизму:

«Вчителів, у яких є хороші ідеї щодо того, як навчити дітей читати, система зобов’язує викладати інакше, а інколи навіть вводить в оману, змушуючи думати, що їхній метод не працює. А матір неслухняних хлопчаків, покаравши їх, до кінця своїх днів буде відчувати провину через те, що вчинила не так, як радять спеціалісти».

Люди продовжують вірити у найрізноманітніші сумнівні твердження під етикеткою «науково доведено»

Хай як активно популяризують ці методики, діти не стали читати більше, а злочинність досі залишається серйозною проблемою, зауважив Фейнман.

Ці педагогічні та психологічні дисципліни, на його думку, часто-густо послуговуються прийомами науки літакопоклонників, найбільш характерною рисою якої є відсутність наукової чесності – тобто чесності доведеної до максимуму. Фейнман наголошує, що відповідно до цього принципу, треба намагатися опублікувати всю інформацію, яка допоможе іншим оцінити значення вашої роботи, а не висвітлювати її односторонньо, що лише приведе до висновків у наперед заданому напрямку. Але вчені неодноразово зраджували цей принцип, аби лише отримати фінансування на подальші проекти.

Не сотвори собі кумира

Ось один із найважливіших уроків для академічної спільноти. Роберт Ендрюс Міллікен, який отримав Нобелівську премію за те, що виміряв заряд електрона, насправді припустився помилки, бо використовував неправильне значення густини повітря. Якщо подивитися на послідовність повторних вимірювань після Міллікена і побудувати на основі цього графік, то побачимо, що кожен наступний результат був лише трошечки більшим від попереднього, доки не зафіксувався на значно вищому рівні.

Роберт Ендрюс Міллікен (зліва). FB.ru

Чому ж учені дійшли до цього не одразу? Фейнман пояснив, що експериментатори занадто сильно покладалися на авторитет свого колеги, який отримав визнання: коли виходило число, що суттєво відрізнялося від результату Міллікена, вони починали шукати помилки у своїх розрахунках.

Коли ж результат був подібним, не перевіряли їх так ретельно.

Як запевняв Фейнман, правило №1 для науковців – не обманювати себе. А отже, для того, хто знайомиться з їхніми працями, – пам’ятати, що деякі вчені схильні до цього.

Про інші побічні ефекти субординації можна прочитати у нашому матеріалі про лідерство у стилі lean.
Поділитися: