Підкоп під демократію: «Китайська модель» Деніела Белла

ocdn.eu
Стислий переказ книжки про те, як отримати кваліфіковану політичну еліту

Автора не варто плутати з іншим Деніелом Беллом, знаним соціологом, творцем теорії постіндустріального суспільства. Цей Белл — політолог, колумніст, викладач університету Циньхуа в Пекіні. Про те, як працює китайська модель, він знає не з чуток. Белл будує свою книжку здебільшого на матеріалі КНР, іноді згадуючи Сингапур, Францію, США і навіть один раз Україну. На жаль, не надто втішно: «Кандидати з кримінальним минулим… мають бути позбавлені права обіймати державні посади. В таких демократичних країнах, як Індія та Україна, багато політиків не відповідають навіть цим мінімальним стандартам».

Головний термін, навколо якого збудовано книжку – меритократія, буквально «влада гідних», себто коли керівні посади займають найбільш кваліфіковані люди, незалежно від їхнього походження й статків. Белл підкреслює, що мова йде про політичну меритократію, а не управління бізнесом, та стверджує, що саме в Китаї змогли вибудувати щось подібне.

Головний термін, навколо якого збудовано книжку – меритократія, буквально «влада гідних»

Основа була закладена більше тисячі років тому: згідно з традиціями конфуціанства, кандидат на будь-яку посаду урядовця складав іспити, і відбір був надзвичайно жорстким. В останні десятиліття КНР повернулась до подібних практик – конфуціанство тут навіть викладають в партійних школах.

Демократія ж з її принципом «одна людина – один голос», вважає автор, призводить до того, що у владі з’являються не кваліфіковані управлінці, а політики з добре підвішеним язиком. В остаточнім підсумку виникає то «тиранія більшості» — влада неосвіченого та емоційного натовпу, то «тиранія меншості» — виборці мають обмаль часу, щоб розбиратися в подробицях, оскільки мусять працювати, відтак вони добровільно віддають владу тим, хто може собі дозволити політичні ігри.

То якими мають бути правила підбору майбутніх управлінців?

Віковий ценз. Згідно з Беллом, слід просувати людей старшого віку, які вже мають життєвий досвід, але не надто старих. В Постійному комітеті Політбюро Компартії Китаю існує неформальне обмеження – не старше 70 років, більшість його членів ледь перейшли 60-річний рубіж.

kavkaz-uzel.eu

У владі має бути більше жінок – вони ліпше надихають та розвивають підлеглих, організовують командну роботу, встановлюють зв’язки між групою та зовнішнім світом.
І головне: кандидати мають володіти «принципами й чеснотами». А їх наявність покликані визначати колеги по цеху.

Для того, щоб отримати посаду керівника на рівні вище районного, китаєць має надати диплом коледжу й досвід роботи на двох різних посадах нижчого рівня. Дорога до крісла замміністра займає близько 20 років, причому доводиться побувати і в партійних органах, і на держпідприємствах, і в громадських організаціях або університетах. Конкуренція за право вступити до лав КПК починається ще в студентські роки, і «партія зазвичай відбирає студентів з високими показниками успішності та лідерськими якостями переважно з елітних університетів».
Лише один зі 140 тисяч управлінців піднімається на рівень провінції чи міністерства.

А Барака Обаму з його допрезидентським   досвідом управління «не взяли б навіть менеджером невеликого району в китайській системі».

Демократія в Китаї також є. Але на низовому рівні. Вищі службовці проходять меритократичний відбір по партійній лінії, а в селах і містах громадяни обирають владу шляхом голосування. Щоправда, «згори» в ті ж міста направляють партійних представників, і вони змушені вибудовувати стосунки з «місцевими радами». Відбувається це не завжди легко. І корупція вигулькує, і непотизм – розподіл посад серед родичів.

pixtale.net

А проте, Китаю подібна система пішла на користь. Рівень бідності знизився з 85% до 15% за період з 1981 по 2005 рік.

Щоправда, зізнається автор ближче до кінця книжки, таке сполучення несполучного можливе лише в Китаї (ну ще хіба у В’єтнамі, можливо). Тут історичні традиції, і менталітет, і, головне, вплив КПК, яка «насправді і не комуністична, і не партія».

 

Книжку надано видавництвом «Наш Формат».
Поділитися: