Податки у великому місті: кому я винен – всім прощаю

Податковий консультант, СEО "Е.С.Консалтинг"
Як відсутність податкової культури не пускає нас до Європи

Чи помічали ви, гуляючи чистими вулицями невеликого європейського міста, що до цієї бездоганної чистоти майже миттєво звикаєш? І вже наступного дня засуджуєш тих, хто кинув недопалок на тротуар, попри те, що ще буквально минулого тижня в своєму рідному місті смітив і совість не гризла. Це відбувається тому, що ми одразу відчуваємо, що, якщо чисто й гарно – це нормально.

Жити в чистому й затишному просторі – задоволення. Це рівень норми

Ще ми захоплюємося правовою позицією громадян розвинених країн, які впевнено відчиняють двері в податкову інспекцію та гордо заявляють чиновникам, що ті існують на їхні податки. Боязкий писк українського підприємця про те, що він, здається, годує армію чиновників, викликає в останніх зневажливу посмішку або відвертий гнів. А все тому, що на їхнє глибоке переконання, якщо навіть ти й платиш «всі податки», то однаково приховав від держави втричі більше й ти є дрібним шахраєм.

Зараз в Україні проводиться політика, спрямована на формування у нас із вами так званої податкової культури. Щоб як у громадян на Заході, податки платили з гордістю та багато.

Спіймати й покарати – такий механізм впровадження податкової культури. Але вона все ніяк не закріпляється. І це глухий кут. Щоб перебудувати світогляд українського бізнесу, необхідний вплив як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. І, згідно з моїми скромними підрахунками, в часових рамках цей процес триватиме не менше десятиліття.

Однаково розкрадатимуть

«Я не платитиму податки, поки мені не покажуть все до копійки, куди вони йдуть» – я часто чую такий аргумент від тих, хто і так нічого не платить.

Слушне зауваження, до речі. З кожним новим корупційним скандалом чи розкриттям чергових офшорних схем чиновників ентузіазму наповнювати скарбницю країни в бізнесу меншає. І це порочне коло.

Пошук компромісів

За яку суму ви вирішуєте проблеми з податковою?

Багато підприємців відверто раді можливості корупційного вирішення неприємної проблеми з податковою перевіркою. Зручно, коли є розцінки, чи не так? Я називаю це грою в «Поле чудес». Перевіряючий бере «приз» і ми не відкриваємо чорний ящик, тобто не дивимося бухгалтерську документацію. Тому що повна документальна перевірка неодмінно призведе до санкцій.

Але податкова культура – це ще й готовність відстоювати свої законні права як платника податків

Проте більшість прагне «не псувати стосунки» з податковою інспекцією. Особливо в маленьких містах, де всі одне одного знають, і принципова позиція деяких платників податків не знаходить розуміння: «Ти що, хочеш, щоб твій бізнес взагалі закрили?».

І другий аспект цієї проблеми полягає в тому, що перевіряючий не приходить переконатися в правильності податкового обліку фірми. Результативність перевірки – обов’язкова складова роботи ревізорів, які до вас прийшли. Перевірка дорівнює штрафу. Очевидці перевірок госпрозрахункових підприємств в СРСР розповідають, що навіть тоді за довідку про відсутність порушень потрібно було платити, так що практика ця дуже давня. І результат перевірки буде точно не на користь платника податків. Ніхто не поверне переплачені податки, тут діє правило «кому я винен – всім прощаю». Виходить, що податковий контроль – це не лише стрес і приниження, але й гарантована втрата грошей. Так що про податкову культуру в цьому випадку розмова просто недоречна.

Система, що регулюється сама

Жарт про те, що строгість закону в нас компенсується необов’язковістю його виконання, зовсім і не жарт. Український податковий закон недосконалий, адміністрування податків і зборів ускладнено та забюрократизовано. Громадяни, які ігнорують вимоги декларування прибутків та сплати податків, роблять це, щоб вижити й забезпечити максимально доступну якість життя своїм близьким, обходячи круговерть внесення податків та повернення у вигляді компенсацій і громадських благ. І вимога сплатити податки викликає гнів як реакцію у відповідь. Тому що держава нічого не дає натомість: ні якісного соціального забезпечення, ні достойної пенсії, ні суттєвої підтримки при втраті працездатності, ні навіть достойної допомоги при народженні дитини. «Так що нехай за мене наповнить бюджет хтось інший, хтось заможніший. А ще краще, нехай в нашій країні знайдуть нафту. І стане як в Еміратах, податки не знадобляться» – відповідаємо ми собі.

Ось і гальмується податкове «окультурення» громадян. Як відомо, своя сорочка ближча до тіла.

Поділитися: