Не здавайся: 4 історії з книги «Право на помилку» Джессіки Бекол

517
Shutterstock
Провальним може бути твій крок, але не ти

На помилках вчаться. Так кажуть майже всі, але не поспішають відкрито говорити про те, як самі серйозно десь напартачили, зазнали поразки чи не виправдали сподівань. Згідно з даними звіту американської організації Girls Inc. за 2006 рік, ще з початкових класів школи дівчата вважають своїм обов’язком бути бездоганними, вправними й поступливими. Інакше кажучи, робити все «правильно». Але цей перфекціонізм і стримування від виходу за межі зони комфорту можуть зашкодити, пише американська журналістка Джессіка Бекол. До того ж вона неодноразово спостерігала, як молоді люди, з якими їй доводилося працювати, виявляли повагу і помітну симпатію до тих, хто ділився із ними не своїми сухими історіями успіху, а історіями, де були і страх, і розчарування, і сором.


Їй вдалося розпитати 25 діяльних та впливових жінок із різних сфер, чого їх навчили їхні хиби і прорахунки. Результатом стала книга «Право на помилку» (Mistakes I Made at Work, 2014), український переклад якої нещодавно презентувало видавництво «#книголав».

Авторка винесла чотири уроки на основі розповідей, які почула. Ось кілька цих історій.

1

Вчимося брати відповідальність за власні історії

Медіаінвесторка Лоурел Тоубі, яка заснувала одну з перших інтернет-платформ з розміщення новин, корисних порад та онлайн-курсів для журналістів та редакторів у США, спершу прислухалася до настанови дідуся. Той казав, що їй слід осісти в компанії, яка виховувала б і виводила у світ своїх працівників. Однак Тоубі пересвідчилася, що її бажання бути собою може не збігатися з планами керівництва. Із журналу Working Women її скоротили, і незабаром вона почала дописувати раз на місяць у Glamour. Будні фрілансера стали випробуванням на винахідливість.

Джесіка Бекол
Джесіка Бекол. Writing like an Asian

Маючи значно більше вільного часу та потребу у спілкуванні, Тоубі почала влаштовувати коктейльні вечірки для представників медіа.

Маючи значно більше вільного часу та потребу у спілкуванні, Тоубі почала влаштовувати коктейльні вечірки для представників медіа. Тоді їй спала на думку ідея створити власний ресурс Mediabistro, який об’єднуватиме колег.

У 2000-му вона мобілізувала $500 тис. на його розвиток. І хоч чимало підлеглих скаржилися на її неспроможність приборкати власні емоції, Тоубі визнавала, що лише вчиться керувати, і не впадала у відчай через те, що комусь не подобалася. За сім років вона продала Mediabistro за $23 млн.

2

Вчимося ставити запитання і висувати вимоги

Деніел Офрі – доцентка кафедри медицини в Нью-Йоркському університеті, відома колумністка, авторка дослідження про те, як емоції впливають на медичну практику. Тут ключовим є розуміння, що ви і ваша неправильна дія – це дві окремі речі, переконана вона, і якщо ви припустилися помилки, проблема не у вас як особистості, а у вашому рішенні.

Немає нічого страшного й у тому, щоб звернутися до своїх колег і запитати їхньої думки

Щоб добре вправлятися зі своєю роботою, вам не потрібно бути прикладом досконалості, стверджує Офрі й визнає, що ніколи не триматиме у голові усіх медичних фактів – для цього існує інтернет – і не радить чекати цього від інших.

3

Вчимося говорити «ні»

Засновниця та редакторка блогу для жінок Jezebel Анна Голмс припускає, що одна з причин, чому той став настільки популярним, – те, що вона та її колеги висловлювали щире обурення поп-культурою. Але цього блогу не було б, якби не численні матеріали для глянцевих журналів, які їй доводилося писати.

Надмірна завзятість навіть в улюбленій справі може втомлювати
Надмірна завзятість навіть в улюбленій справі може втомлювати. Shutterstock

Чимало з них, як-от стаття про спортивні рухи під час сексу, приурочена до Олімпійських ігор 2000 року, за її словами, виїдали їй душу.

У Jezebel навпаки можна було критикувати речі такого штибу. Голмс це подобалося, вона працювала дедалі завзятіше й відданіше, відмовляючи собі у відпочинку, і врешті емоційно вигоріла через перевтому і стрес. Довелося замислитися про пріоритети, серед яких була і вона сама, і її потреби. Голмс вирішила, що Jezebel багато їй дав, але настав момент прощатися зі старим і щось змінювати.

4

Вчимося життєстійкості

Джудіт Ворнер – книжковій оглядачці The Washington Post та авторці бестселерів, серед яких біографії Гілларі Клінтон, раніше бракувало впевненості в собі. Стажуючись у 1987 році в престижній програмі при The New York Times, вона образилася на критику з боку своєї керівниці, яка повідомила, що її беруть на роботу, але із застереженням, що вона слабша за інших кандидатів, тож їй доведеться працювати вдвічі більше.

Такий початок кар’єри ще й поєднувався у неї з відсутністю розуміння свого покликання

Ворнер все ще шукала себе. І коли їй запропонували перейти у Бостонське бюро, вона відмовилася, записавшись натомість на курси зі сценарної майстерності.

У 2006 році після низки виданих книжок їй надійшла пропозиція від сайту The New York Times вести колонку про своє повсякдення. Цього разу вона погодилася. Але намагаючись поєднати усі свої проекти з доглядом за дітьми, відчула знесилення. У 2009 році редакція не поновила її контракт. Для Ворнер це було ударом. Але з часом їй набридло страждати й тижнями ходити по дому у спортивних штанях. Цей період глибокої кризи спонукав її написати книжку про психічне здоров’я дітей, яка отримала три престижні нагороди. З неї розпочався новий етап в професійному житті Ворнер.

Поразки – джерело корисного досвіду
Поразки – джерело корисного досвіду. Shutterstock

Озираючись на свою пробу пера у The New York Times, вона тепер міркує так: «Навіть якщо керівниця канцелярських працівників назвала мене «нулем без палички», для мене це прекрасна можливість, і кожен день я сприйматиму як нове джерело корисного досвіду».

 

Читайте також: Троє відомих рестораторів розповідають про свої провали

Поділитися:
UKRAINE OPEN FOR BUSINESS
UKRAINE OPEN FOR BUSINESS