Не офісом єдиним – 3: історії українців, що створюють казку в неробочий час

1262
Shutterstock
Як поєднати те, що не поєднується і знайти себе в процесі

Як ти все встигаєш? Саме таке питання найчастіше чують ці троє. І не дивно: їм вдається знайти кілька додаткових годин у добі для творчості і самореалізації.

Це історія про те, як одна стаття K.Fund Media перетворилася на цілу трилогію про людей із незвичайними хобі. Адже цікавих захоплень навколо набагато більше, ніж може вмістити пара онлайн сторінок.

Даря Крошка, 31 рік, Київ. Хайкінг і шлях пілігрима

Основна робота – менеджерка IT-проектів

До 2014 року я думала, що піші походи – тільки для людей із дуже хорошою фізичною підготовкою, що вони тривають довго і вимагають спеціального спорядження. Але коли ми були в Ісландії, прочитали в путівнику, що можна прогулятися до гейзера по хайкінговому маршруту. У Європі популярні походи, що розраховані на короткий відрізок часу і середню фізичну форму. При цьому однак можна відчути себе мандрівником: доводиться долати струмки, яри і болота по шляху у дуже красиві дикі місця.

Дар’я Крошка
Дар’я Крошка. З особистих архівів

Хайкінг набагато безпечніший за звичайний багатоденний похід. Стежки розмічені спеціальними символами для того, щоб мандрівники випадково не пішли у бік. Складність маршруту, до речі, теж позначена кольором.

Наприклад, в Австрії маршрути, позначені біло-червоним символом, вважаються середньо-складними, на них варто взяти з собою максимум воду і трекінгові палки. А якщо позначки сині значить, доведеться деінде дертися за допомогою рук і вже не завадило б спорядження для скелелазіння.

Після того, як ми з чоловіком кілька разів сходили в подібні вилазки «на день», вирішили спробувати пройти каміно. Це довгий шлях середньовічних пілігримів в іспанське місто Сантьяго-де-Компостела. Ми йшли з Порто приблизно 260 км пішки. Дорога зайняла два тижні. Є «спортсмени», які пробігають цей шлях, роблячи по 40 км в день. А ми йшли спокійно, знайомилися з людьми, слухали їхні історії, витріщалися на всі боки. Ніяково було, коли нас на підйомах обганяли спортивні європейські бабусі. Одразу захотілося у свої 70 років бути як вони.

Піший похід – це медитація з наплічником на спині

Цього року ми блукали Альпами, в Австрії та Швейцарії. У найближчих планах шматочок Via Dinarica мальовничий гірський маршрут балканськими країнами, який повністю займає кілька місяців.

Принадність таких походів у тому, що можна стартувати з будь-якої точки маршруту. Найголовніше визначитися, куди йти і що взяти з собою. В інтернеті можна почитати відгуки про той чи інший маршрут, іноді завантажити путівник. Якщо планується багатоденний маршрут, потрібно заздалегідь з’ясувати, чи є місця для ночівлі гірські будиночки. А можливо потрібен намет. Важлива також можливість докупити їжі по дорозі або набрати води в джерелі.

Не варто економити на черевиках. Нічого не радує, якщо у вас стерті в кров ноги. Тому черевики мають бути якісними, бажано водостійкими, і не новими. Хоча б кілька місяців треба розносити їх, перш ніж вирушати в похід.

Моє захоплення складно поєднувати з роботою, професія вимагає бути онлайн навіть у відпустці. Тому в каміно я ходила з корпоративним макбуком. Найстрашніше було, що він промокне, коли ми цілий день йшли під дощем. Але обійшлося. Довгі походи погоджую заздалегідь, або планую на період зміни роботи. Я звільняюся в кінці липня і хочу до виходу на нову роботу кудись махнути.

Олексій Кривенко, 35 років, Київ. Історичні танці

Основна робота – перекладач-фрилансер

Я захоплююся бальними танцями періодів XIX і перших декад XX століття. Займаюся їхньою реконструкцією, вивченням, викладанням і організацією балів. Я один із засновників і керівників танцювального співтовариства Vintage Dance Community.

Уперше з історичними танцями я познайомився більше 10 років тому, коли мене запросили на бал з історичною танцювальною програмою. Ідею цього хобі мені, можна сказати, подарували, але я не з першого разу його «роз’яснив».

Кривенко Олексій
Кривенко Олексій. З особистих архівів

Навчався досить довго, щоб краще відпрацювати «танцювальну базу». Згодом допомагав викладати своїй дружині як асистент, і вже за пару років усвідомив, що і сам напрацював достатньо досвіду.

Хоча заняття ми ведемо вдвох так зручніше навчати парним танцям. Підготовка до кожного заняття тривалістю годину займає приблизно годину-півтори, а ось якщо говорити про підготовку до заходу або фестивалю в рази довше. Найлегше вести заняття у тому випадку, якщо група зібралася зацікавлена ​​і вмотивована. Але якщо аудиторія пасивна, не зацікавлена, то після заняття почуваєш себе, немов вагони цементу розвантажив.

Будь-яке танцювальне співтовариство розвивається, якщо відбувається постійний приплив нових людей. Приходять новачки, вчаться танцювати, спілкуються між собою, напрацьовують навик, танцюють на вечірках та інших заходах, і співтовариство живе. А якщо нових людей немає, старожили поступово починають нудьгувати та йти геть.

З фінансової точки зору це хобі аж ніяк не прибуткове

Якщо ти організатор заходу головне завдання не піти в мінус. Але навіть при грамотно розрахованому бюджеті в перерахунку на сили і витрачений час ти вкладаєш значно більше, ніж можеш розраховувати отримати гіпотетичного прибутку. Та й не заради прибутку зазвичай подібні заходи проводяться, а заради відчуттів і атмосфери. А якщо мова про костюмовані заходи, то потрібно ще й костюм собі пошити.

Ми з дружиною фрилансери і графік формуємо самі, так що поєднувати захоплення з основною роботою не так вже й складно. Головне – відстежувати, скільки часу витрачаєш на хобі, а скільки на роботу.

Можна легко захопитися підготовкою цікавого заходу, а потім виявити, що два місяці ніхто не платив по рахункам і кіт догризає останній кактус.

Маха Третьякова, 31 рік, Київ. Ілюстрування

Основна робота – веб-розробниця и музикантка

Я займаюся розробкою сайтів і за сумісництвом музикантка. Граю на перкусійних інструментах: джембе, кахон, уду.

Якщо музика пристойно живить мене енергетично, то веб-розробка, приносячи хороший гонорар, все ж не є справою усього мого життя. Одного разу я замислилася над тим, що зможе приносити мені задоволення і приведе до щасливої ​​старості. Завдяки чудовій книзі Джулії Кемерон «Шлях митця» я поступово прийшла до малювання. Починалося все з малюнків гелевою ручкою і якихось сумнівних майстер-класів в мережі. Але тут мені в Instagram трапляються малюнки маркерами і почалося!

Маха Третьякова
Маха Третьякова. З особистих архівів

Маркери це яскраво і швидко, в стилі сучасного ритму життя. І нехай багато хто не сприймає цей матеріал всерйоз, я вирішила спробувати, і це безперечно любов!

Навчалася і продовжую вчитися самостійно, дуже багато аналізуючи роботу топових майстрів. Щодня обов’язково приділяю малюнку хоча б 20 хвилин, іноді це переростає в 40 хвилин або навіть годину. А коли сідаю працювати на результат, то на один малюнок може піти від 2,5-3 годин до всенької ночі. Одну з останніх робіт півонії  я малювала годин десять.

Що ж до мого рівня, то можу сміливо сказати, що я дуже впертий новачок. Зараз я дуже багато вимальовуюся і не переживаю, якщо щось не виходить.

Щоб навчитися малювати класно, потрібно намалювати n-ну кількість поганих малюнків

Ось я і «позбавляюся» них, паралельно напрацьовуючи техніку.

Якщо повернутися до питання моєї професійної діяльності, то я, мабуть, на роздоріжжі. Поки не відмовляюся від сайтів і вже точно не хочу йти від музики. Але межа між роботою та хобі вже розмита. Музика теж колись була моїм захопленням, а зараз приносить пристойний заробіток. Малюнок поки не приносить нічого, але це тимчасово.

Поділитися: