Не офісом єдиним – 2: яким хобі українці надають перевагу перед серіалами і диваном

15485
Shutterstock
А все тому, що казки забагато не буває

Людське життя нудне і рутинне? Не в їх випадку. K.Fund Media вже писав про людей з незвичними хобі. Але, занурившись у тему, вдалося з’ясувати: тих, хто на користь творчості відмовляється від рутини «робота – серіальчик – сон», набагато більше, ніж може вмістити одна стаття. Так з’явилася ще одна історія українців, які створюють дещо прекрасне у неробочий час.

Ольга Коломієць-Ейріх, Київ. Дизайн костюмів

Основна робота – секретарка-перекладач

Шиттям захопилася ще у дитинстві, коли створювала цілі колекції одягу для іграшок. Одного разу моя мама навіть виявила, що я відрізала чималий шматок з тканини з її запасів, а в той час тканина була дефіцитом.

Ольга Коломієць-Ейріх. З особистого архіву
Ольга Коломієць-Ейріх. З особистого архіву

Коли я виросла, захопилася театральною діяльністю. Там потрібні були незвичні костюми, які ніде не купиш, а швачки не завжди були по кишені. Тому почала творити сукні та костюми самостійно.

Можна сказати, що я самоучка. Щодо питань, що і як робиться, спочатку мені допомагала фантазія і вигадка, набагато пізніше – інтернет. А не так давно я вирішила закінчити курси. Всі етапи пошиття дуже важливі. Від вибору тканини до фінального стібка.

Для мене найважчим, напевно, залишається конструювання викрійки

Тут потрібно «включати» математику, геометрію і знову ж таки фантазію.

Надто великого заробітку від шиття немає, це все-таки більше хобі.

Найбільше я шию для себе і знайомих в теплий період театральних заходів. Тоді завантаженість іноді доходить і до того, що доводиться тиждень ночами не спати, щоб завершити все вчасно. Адже робочий день у мене стандартний – з 9 до 18. Але справа того варта, тому що я бачу, як люди носять пошиті мною речі. І навіть пишаюся акуратно пришитими ґудзичками!

Олександра Деревицька, 27 років, Київ. Плетіння ловців снів і перегони по бездоріжжю

Основна робота – тестувальник ПЗ.

Одного разу, більше як 10 років тому, мені на день народження подарували відразу два ловці снів – фіолетовий, з «павутиною», і чорний, з текстильним щитом і зображенням вовка. Після цього я розібрала на частини старий годинник, витягнувши з нього ободи, і зробила два своїх перших ловця – один такий хіповий був, з яскравим муліне, а другий – павутина з мідного дроту, шестерні, крильця.

І життя пішло під укіс: я відкрила полювання за нитками, пір’ям і основами.

За плетінням зараз намагаюся сидіти по дві-три години на день, наповнюємо з подругою магазин на Etsy. Раніше могла дві доби без відпочинку сидіти, роблячи весь ловець на одному диханні. На продаж тільки цього року почала плести – навколо вже всі ними обдаровані, плести хочеться, грошей теж хочеться – ну хоч фурнітуру окупити.

Олександра Деревицька
Олександра Деревицька. З особистого архіву

Особисто мені важко даються ловці на лозі, я її вічно ламаю, пилю нею по всій квартирі, і мене просто бісить її кривизна у незапланованих місцях. Легко даються сережки – у них правильний розмір, щоб плести густу щільну сітку і не знесилитись на півдорозі.

Гроші… Якісь – приносить. Але тут як карти ляжуть. Був один білий з блакитним ловець, з коконами шовкопрядів, валяним будиночком, «слизом» з термоклею і також валяним равликом – я лише равлика п’ять днів робила, по ньому якщо постукати, він як дерево звучав. Я собі тоді присягалася, що менше, ніж за 150 баксів не віддам. Пішов в той же вечір, за 50 гривень – все, що було в кишенях у чарівної жінки, що зайшла у гості.

Я даю ловцям право шукати собі людей

Сезонності на ловців для мене немає. А ось для перегонів по бездоріжжю – є. В це мене чоловік два роки тому втягнув, взяв запасним штурманом у їхній екіпаж. Взимку придбали собі машину для гонок. Тепер я перший і єдиний штурман, а у нашого «бойового жабеняти» вже три гонки і три других місця.

Улюблених форматів є два, обидва по бездоріжжю, в «говнах» і поміж сосен: перший передбачає відшукування точок на швидкість (їхні координати дає організатор). Але це тільки звучить швидко, а може і добу тривати. У другому – треба також на швидкість проїхати по легенді, майже як по карті Флінта на острові Кістяка в гонитві за скарбами.

Я б не сказала, що захоплення заважають роботі або один одному. Іноді вони навіть поєднуються – я з гонок іноді пір’я привожу, одного разу – котячий череп, це все потім може піти у ловець.

Поспати я встигаю, хоча у мене ще собака, комп’ютерні ігри, фотографія та багато друзів. На диво, зі сном все добре.

Тетяна Ільїна, 29 років, Київ. Плюшевих справ майстер

Основна робота: адміністратор в сімейній стоматології

Дарую життя зайчикам, котикам, ведмедикам, конячкам і навіть китам!

Почалося все з ідеї створення книгарні, на касі повинен був стояти стенд з маленькими іграшками. П’ять років тому це були зшиті мною конячки та котики, а в’язані іграшки робила моя мама.

Моє ставлення до в’язання гачком було досить категоричним – «Я? В’язати? Та ніколи в житті!»

Тетяна Ільїна
Тетяна Ільїна. instagram.com

Одну іграшку я таки вирішила зв’язати. Тепер, за п’ять років, я знаю, що вибрала одну зі складних схем, зовсім не для новачка. Але це допомогло мені знайти себе.

Складно було повірити, що свої іграшки можна продавати. Це зараз ярмарки майстрів на кожному кроці і люди довідалися про магічний вислів «хенд мейд». Я ж починала з продажів на господарчих вуличних ярмарках, а я дуже сором’язлива по природі людина, для мене це було тортурами. Але і зберігати вдома 100+ іграшок теж не варіант.

Коли я нарешті вийшла на першу цивілізовану виставку, колеги по цеху запитували — звідки стільки товару? А я на той момент вже рік в’язала іграшки і не могла зупинитися, вони просто чекали свого зоряного часу.

Дуже ображаюся, коли моїх крихіток називають «товаром»

У кожного такого милого друга я вкладаю частинку себе, тому в’яжу тільки коли є настрій, зазвичай три-чотири години на день.

Мабуть, найлегше для мене – поєднувати процес створення іграшки з основною роботою з 8:00 до 20:00 і з життєвими задачами загалом. Раніше брала в’язання з собою, але телефонні дзвінки часто відволікали, я збивалася з ліку, доводилося починати з самого початку. Тому я припинила цю практику.

Книжковий магазин, з якого все починалося, я так і не відкрила, зате можу похвалитися створенням 1000 (а може вже і більше) плюшевих малюків.

Поділитися: