На захист безладу: 4 аргументи з книги Тіма Гарфорда «Шкереберть»

60
Shutterstock
Навіщо зірковий гітарист грав на барабанах, як хробаки розважали Дарвіна і в чому сила віртуальних обіймів інтровертів

Незліченна кількість літератури та майстер-класів присвячена тому, як зробити так, щоб все йшло за планом, як по маслу. Але часто блискучі рішення виникають тоді, коли все виходить з-під контролю. Або ж навпаки, коли ви розслабляєтеся й дозволяєте собі дитячу відкритість і безпосередність. Словом, тоді, коли ви забуваєте про той свій план. Бо цілком можливо, що обставини «пишуть» для вас значно цікавіший сценарій.

Як це працює? Дізнайтеся з книги економічного коментатора і головного оглядача Financial Times Тіма Гарфорда «Шкереберть. Як творчий безлад може змінити життя на краще» (Messy: How to Be Creative and Resilient in a Tidy-Minded World), український переклад якої нещодавно вийшов у видавництві «Наш Формат».

Автор проголошує себе захисником хаосу і наводить чимало захопливих кейсів на підтвердження його позитивного впливу.


1

«Непрямі стратегії»

У 1976 році епатажний британський рокер Девід Бові переїхав до Берліна, де познайомився із не менш ласим до провокацій клавішником гурту Roxy Music Браяном Іно. Під час їхніх спільних репетицій той з’являвся у студії з набором карток з інструкціями, які називав «Непрямі стратегії». Щойно у музикантів виникало творче заціпеніння, Іно звертався до цих вказівок. Серед них було щось на зразок: «Підкресли вади» чи «Вигни спину». Через одну з них Карлосу Аломару, гітаристу-легенді, довелося грати на барабанах.

Скрипаль Саймон Хаус згадував, що репетиції часто звучали жахливо

Хай там як, у результаті цього чудернацького експерименту, який почасти супроводжувався нервовими зривами виконавців, з’явилося два альбоми – Low та Heroes, – що отримали найбільш схвальні відгуки музичних критиків. А разом із ними хіти The Idiot та Lust for Life, створені Бові у співпраці з Іггі Попом за допомогою тих самих «Непрямих стратегій».

Автор книги вважає, що поєднання випадкових потрясінь і поступових поліпшень може допомогти ефективно вирішити багато складних проблем.

2

«Кочовий» підхід

Ірез Ліберман Айден, який ще до свого сорокаріччя отримав низку престижних наукових премій, – яскравий приклад інтелекту, що вдосконалюється, мандруючи між дисциплінами: фізикою, інженерією, математикою, молекулярною біологією, історією, лінгвістикою… Він постійно розширює власні кордони: «Я завжди дивлюся, над якою найцікавішою проблемою міг би працювати, і намагаюся зрозуміти, яким науковцем маю бути, щоб її вирішити», – розповідає про свій метод Ліберман Айден.

Тім Гарфорд. probonoeconomics.com

Такий підхід, впевнений Гарфорд, стає в нагоді щоразу, коли вчений опиняється у глухому куті. Коли Айдену було 25, він намагався побудувати антитіла з «лего»-набору різних генів, щоби знешкодити ворожі бактерії та віруси.

Проект провалився. Методів було замало, щоб розпізнати величезну кількість генів, різниця між якими ледь помітна.

Однак згодом, випадково долучившись до обговорення на конференції з імунології, завдяки своєму попередньому досвіду секвенування антитіл науковець зумів знайти відповідь на складне запитання, над яким довго ламали голову його колеги: якою може бути тривимірна структура людського геному (як подвійна двометрова спіраль ДНК помістилася в ядро людської клітини, діаметр якого – приблизно 0,01 мм)?

Це була не випадкова удача, а стратегія, стверджує Гарфорд.

Провал в одній сфері дає нове розуміння й нові інструменти, що можуть знадобитися в іншій

Автор дослідив робочі методи сорока вчених, серед яких було чотири майбутніх лауреата Нобелівської премії та члени Національної академії наук США. Він відзначає, що деякі з високопродуктивних науковців, які видавали революційні праці одна за одною, упродовж періоду появи своєї першої сотні робіт змінювали тему дослідження в середньому 43 рази.

3

Мережа ініціатив

Так і Чарльз Дарвін не зациклювався на чомусь одному. Тепер у це важко повірити, але свою знамениту подорож на кораблі «Бігль» він розпочав «з великою і непрофесійною невизначеністю своїх цілей». Він захоплювався геологією, переконливо описав процес утворення коралових рифів, заклав основи вчення про екологічні ніші на прикладі галапагоських зябликів та створив ретельно аргументовану теорію еволюції.

Чарльз Дарвін. wikimedia.org

І весь цей час у нього був паралельний вузький науковий інтерес, який супроводжував його понад сорок років, – прості хробаки, до вивчення яких він завжди повертався, відчуваючи тривогу й розгубленість.

Книга «Черв’яки», яку Дарвін писав близько 44 років у перервах між іншими справами, стала його останньою науковою працею.

Гарфорд акцентує на тому, що вчений підтримував таким чином власну мережу ініціатив – проектів, що взаємно збагачують один одного. Різноманітність, за його словами, захоплює. А часом навіть рятує: якщо одна ініціатива зазнає фіаско, інша може врятувати від відчаю й надихнути.

4

«Обійміть мене»

11 липня 2012 року в одній із найбільших телефонних компаній Великої Британії, O2, відбувся серйозний технічний збій. Сотні тисяч розгніваних клієнтів почали бомбардувати її Twitter-профіль сповненими лайливих слів повідомленнями. Команда соціальних мереж O2 спершу діяла, як заведено: вибачилася і дала посилання на сайт із найсвіжішою інформацією про перебіг робіт із вирішення мережевих проблем.
Образливі скарги можна було б ігнорувати. Але інтроверт на ім’я Кріс, один із членів команди, наважився на діалог.

Клієнт: Не буду брехати, я вже не дочекаюся, щоб відмовитись від O2.
O2: Але ми вас любимо!
Клієнт: Ідіть в с**ку! Щоб ви вср***ся!
O2: Може, пізніше, зараз треба розіслати трохи твітів.

Твіти Кріса швидко привернули увагу аудиторії. Колеги почали брати з нього приклад і по-доброму спілкуватися зі своїми клієнтами, які невпинно поливали компанію брудом. І в O2 з’явилися десятки тисяч нових фоловерів.

twitter.com

Хтось опублікував фото голуба з написом «Поштовий голуб може донести повідомлення». О2 не забарилися із реакцією: «Скільки за птаха?».
Телефонна компанія враз припинила бути безликим брендом, що підставив своїх клієнтів. А найбільш розлючені з них вже не здавалися жертвами. Вони були схожі на хуліганів, яким Кріс та його співробітники протистояли з гумором. Тож О2 було важко не співчувати, зазначає Гарфорд.

Клієнт: «Той, хто веде сьогодні твітер-стрічку, чудово дає раду з нападками. Молодець! :)».
О2: «Обійміть мене».

Поділитися: