На волю, в пампаси: 7 тез про ідеальну державу з книги «Капіталізм і свобода»

Shutterstock
Головне з роботи лауреата Нобелівської премії з економіки і оповісника лібералізму Мілтона Фрідмана

Мілтон Фрідман відомий як родоначальник теорії монетаризму і засновник чиказької економічної школи. А ще він був радником з економіки американського президента Рональда Рейгана та британського прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. Книгу «Капіталізм і свобода» він написав у далекому 1962 році, але багато її  тез дивовижним чином видаються актуальними для сучасної України.

Все ж таки з часу написання книги минуло понад півстоліття, і деякі ідеї відомого економіста не пройшли перевірку часом – не так, щоб зовсім, але до них необхідні «так, але…».

Втім  «Капіталізм і свобода» залишається напрочуд злободенною. Цього року вийшов український переклад знаменитої роботи Фрідмана.

K.Fund Media обрав сім головних тез з книги.

1

Про роль держави

Повноваження її мають бути обмежені – і полягають вони в тому, щоб «захищати нашу свободу від недружнього оточення і від наших співвітчизників», тобто підтримувати порядок і законність, забезпечувати виконання договорів і стимулювати ринкову конкуренцію. Державна влада при цьому має бути максимально передана на місця. Тоді громадянин, принаймні, може перебратися в іншу частину країни, де повноваження здійснюють вже інші чиновники.

2

Про державні програми боротьби з безробіттям

Мова про типово кейнсіанський підхід  (від імені англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса), коли держава заради подолання рецесії витрачає додаткові гроші, стимулюючи економічну активність. Саме так чинив кабінет Франкліна Делано Рузвельта в епоху Великої Депресії. Ліки можуть виявитися гіршими за хворобу: на думку Фрідмана, істеблішмент охоче приймає відповідні програми з вмонтованим  ручним керуванням, а потім надзвичайно повільно відправляє їх у небуття (іноді – не відправляє зовсім), що викривляє економічну ситуацію і спричиняє зростання або податків, або цін. Адже гроші для програм звідкись треба брати – чи то вилучати у населення за допомогою фіскальних механізмів, чи то друкувати.

3

Про капіталізм і дискримінацію

Капіталістичні відносини, за Фрідманом, несуть свободу. Зокрема, вони корисні для пригноблених меншин.

blogcyh.com

У докапіталістичну епоху суспільство ґрунтувалося на інших, набагато жорстокіших принципах – на статусі та примусі: сюзерен – васал, дворянин – кріпак. Перехід на відносини контрактно-торговельні, приміром, дозволив вижити євреям у Середньовіччя, незважаючи на гоніння: у цієї групи були ніші для маневру.

Сьогодні бізнесмен, який керується неекономічними міркуваннями – «цього не найму на роботу, тому що він комуніст /єврей / негр» – програє у конкурентній боротьбі більш прагматичним побратимам, яким важливіше «їхати, а не шашечки». Покупця зазвичай теж не цікавить, хто саме виростив пшеницю та випік хліб – лише аби за свої гроші отримати належну якість.

4

Про міжнародну торгівлю

Митні тарифи – замах на право людей добровільно обмінюватися товарами. Коли громадянам США та Швейцарії заважають торгувати один з одним, для ліберала це таке саме порушення свободи, як і у випадку, коли заборона стосується двох американців. Митні збори сприяють появі монополій – чим менше на ринку фірм, тим простіше їм домовитися про спільну цінову політику.

5

Про соціальну відповідальність капіталістів

Це, за Фрідманом, шкідливий міф. Корпорація належить акціонерам і повинна приносити їм прибуток. Якщо вона займеться доброчинністю, це слід розглядати як неприпустиму трату коштів, що належать іншим суб’єктам.

6

Про мінімальну заробітну плату

Її зазвичай вводять для боротьби з бідністю. Держава може встановити нижню планку зарплат, але загалом не здатна змусити роботодавця надати роботу за цими розцінками всім тим, хто раніше отримував менше. Скоріше, він звільнить деяких з них. Таким чином, мінімальна заробітна плата сприяє зростанню безробіття і б’є по найбідніших верствах населення.

Shutterstock

7

Про лібералізм і патерналізм

Серцевиною лібералізму є віра у гідність людини, в її свободу максимально розвивати свої здібності та використовувати свої можливості на власний розсуд. Єдине обмеження – не заважати іншим чинити так само. Патерналіст вважає, що пересічна особистість недалекоглядна і не думає про майбутнє, тому він сповідує підхід «ми знаємо краще, ніж вони» і надає перевагу «диктатурі, доброчесній і, можливо, мажоритарній, але все ж диктатурі». І «разом їм не зійтися», як Заходу і Сходу. Це принципова розбіжність.

 

Книжку надано видавництвом «Наш Формат».
Поділитися: