Ми є тим, що ми читаємо: 2 книжки про роль літератури в історії людства

33
Shutterstock
Історії об’єднують і допомагають зрозуміти, ким ми є

Книги формують наші погляди на світ. І їхній вплив на нас значною мірою залежить від контексту, в якому ми перебуваємо. Як і з ким ми читаємо, має значення. Британський літературний критик та постійний оглядач газети The Guardian Джон Сазерленд у своїй статті для The New York Times розглядає дві ґрунтовні літературознавчі праці про роль писемності й літератури у формуванні цивілізацій. Одна з них – захоплива подорож у світ нетлінної класики. Інша – більш камерна та прив’язана до «довгого XVIII століття» в Англії – про читання вголос як відображення епохи і його вплив на британську культуру. Обидві книги підтверджують стару істину: історії об’єднують і допомагають зрозуміти, ким ми є.

Світ створили історії

Література з часів свого виникнення чотири тисячі років тому змінювала життя більшості людей на Землі, переконаний літературний критик і філософ Мартін Пухнер. Його «Написаний світ. Як книги змінюють людей, історію, цивілізацію» – про те, що коли наша здатність вигадувати історії знайшла втілення у письменництві, ці оповіді пропагували самих себе в суспільстві та в усьому світі. І ці тексти зрештою сформували цивілізації.

Олександр Македонський разом із кинджалом тримав під подушкою копію «Іліади». Вона була його літературним навігатором. Настільки ж важливим, як усна оригінальна історія епопеї про великі завоювання, був і алфавіт, яким вона була написана: як і Македонський, алфавіт теж завойовував світ.

Пухнер відправляє свого читача до Месопотамії, Ніневії, знайомить його з глиняними табличками, клинописом і Гільгамешем, Буддою, Конфуцієм, «Повістю про Ґендзі» (ура, нарешті жінка-авторка!), Євангелієм, Ґутенберґом, Магометом, Лютером, Сервантесом, Ґете, Бенджаміном Франкліном, Томасом Джефферсоном, Марксом та Енгельсом, африканською епопеєю Сунджата, а також Дереком Волкоттом («новим народам потрібні історії, що розповідають їм, хто вони») та Гаррі Поттером. Усе, аби донести до нас, що для людей розповідати історії – майже як дихати.

Автор відкриває читачу й самого себе більше, ніж звичайний історик літератури. У дитинстві він був захоплений книжкою «Тисяча й одна ніч» й зрозумів важливу річ: досвід Шехерезади вчить, що вміння розповідати цікаві казки може врятувати від ганебної смерті й зробити тебе королевою.


Книжки спільного споживання

Ебігейл Вільямс працює у меншому масштабі, ніж Пухнер, але теж цікавиться тим, як література впливає на читачів і їхнє суспільство. Її праця «Соціальне життя книжок. Спільне читання в англійському домі XVIII століття» – частина серії про історію та культуру так званого «довгого XVIII століття» в Англії – періоду зростання ролі грамотної буржуазії.

Основний інтерес Вільямс – дім середнього класу. Книги тоді залишалися дорогими та дефіцитними. Вогонь, часто слабкий, був єдиним джерелом світла у темному приміщенні. Під час холодної ночі він створював інтимну атмосферу.

Ці фактори створили умови для того, що Вільямс називає, застосовуючи свій улюблений епітет, «спільним» споживанням. Книжки неодмінно читалися вголос певній групі людей. Єдині екземпляри переважно були придбані у вигляді окремих друкованих аркушів і переплетені власниками (незмінно чоловіками). Так книжки позначали як приватну власність, підтверджуючи це помпезним «ex libris» – штампом на книжці з іменем того, кому вона належить. Володіння книжками відображало суспільну ієрархію та патріархат: із книгами асоціювалися священик за кафедрою, політик за трибуною, професор на подіумі, голова родини у своєму кріслі.

Кодекси світської порядності були оприлюднені Джозефом Адісоном у його популярних есеях «чайних столів»: коротких і вельми пристойних для вечірнього прослуховування змішаною публікою, що складалася з чоловіків, жінок та молодшої аудиторії. Твори Шекспіра скорочували, щоб юні щічки не зашарілися.

Були популярними томи «конспектів» і «фрагментів» – особливо віршів. Коли Вальтер Скотт був дитиною, то славився чудовою, ще дитячою декламацією у товаристві захоплених дорослих.

Спільне читання покращило англійську мову. І англійське письменництво. Листування стало більш вільним та стилістично довершеним вже наприкінці століття. Рукописний щоденник як жанр процвітав.

Ці процеси впливали й на побут англійців. Книжки з рецептами на кухні покращили їжу на столі. Сторінки з альманаху, що висів на стіні в кухні, нагадували господині про свята. «Службові бібліотеки» намагалися запровадити моральні стандарти в нижчих класах. Глобуси у вітальнях були найбільш доречними елементами інтер’єру під час читання вголос «Робінзона Крузо».

Книжка Вільямс – захопливе дослідження, що змушує інакше подивитися на те, як ми читаємо сьогодні.


За матеріалами: The New York Times
Поділитися: