Автор: Олександр Данковський
Рутгер Брегман – журналіст у The Correspondent, але на багатьох ресурсах його називають «одним з найвизначніших молодих мислителів Європи». Можливо, це занадто, особливо з урахуванням того, що на своїх сторінках він рясно цитує інших мислителів – Саймона Кузнеця та Мілтона Фрідмана, Френсіса Фукуяму і Естер Дуфло… Брегман примудряється балансувати між науковою (майже на кожну цитату або просто думку є посилання) і популярною літературою.
У результаті його «Історія прогресу» отримала в Бельгії премію Liberales в 2013-му як найкраща нон-фікшн книга, а «Утопия для реалистов: как построить идеальный мир» потрапила до списку бестселерів від The Sunday Times. Переклад російською в 2018 році випустило видавництво «Альпина».
Книга про те, куди йти людству, до чого прагнути і про що мріяти.
Мрія про ситість
У Середньовіччі була популярна легенда про країну Кокань: там літають смажені гуси, на деревах ростуть млинці, люди танцюють на вечірках, п’ють і сплять з ким завгодно. Людство в цей фізіологічний рай вже майже прийшло. Брегман стверджує, що наступний крок – загальний базовий дохід – не за горами. Більш того, це далеко не перша спроба.
Півстоліття тому аналогічний проект розпочав американський президент Річард Ніксон. Але тодішні експерти розкопали провальні результати схожого експерименту в Спінхемленді (Великобританія, кінець XVIII – початок ХІХ століття).
Мовляв, людям платили «за так», і вони потонули в розпусті, пияцтві й неробстві. Проект Ніксона провалився, а згодом виявилося, що дані за результатами спінхемлендського експерименту – підроблені.
Пізніше успішні досліди з базовим доходом проводили в Великобританії, Канаді, Кенії, Фінляндії… У Штатах «на бродягу, що живе на вулиці, уряд витрачає $16 670 на рік (соціальні послуги, поліція, суди тощо). Квартира разом з консультаціями з питань опанування професією коштували скромні $11 000».
Парадокси капіталізму: 5 книг, які не стали супербестселерами – і дарма
Мрія про багатство
Його основне мірило – ВВП – автор поважає, але критикує. Описує, наприклад, як Італія «почала включати до ВВП свій чорний ринок ще в 1987 році – її економіка злетіла на 20% за добу». А в Данії навчилися враховувати у ВВП… годування немовлят материнським молоком. За Брегманом, ВВП поганий якраз тим, що сьогодні умовно корисні види діяльності – навчання в школі, прибирання вулиць, турбота про людей похилого віку або те саме грудне вигодовування – роблять доволі скромний внесок у цей показник, на відміну від діяльності банків і фінансових корпорацій, які нічого не виробляють, хоча й потрібні.
ВВП поганий якраз тим, що сьогодні умовно корисні види діяльності роблять доволі скромний внесок у цей показник
Заодно автор наводить приклад того, як Ірландія в 2013-му півроку обходилася взагалі без банків. Роль розрахункових центрів виконували… місцеві паби. Бармени прекрасно знали, у кого яка репутація і яка платоспроможність.
Таких байок, а також дивних ідей – про скорочення робочого тижня до 15 годин або про відкриття кордонів – в книзі повнісінько. Виглядають вони дивно, але звучать логічно: мовляв, чому товарам і грошам ми дозволяємо подорожувати крізь кордони, а трудовим ресурсам ні?
А ще книга підкуповує своєрідним оптимізмом. На дворі не перша технологічна революція і навіть не друга, тож не варто боятися ні роботів, ні штучного інтелекту. «Дослідження 1963 року показало, що хоча нові технології і знищили за попереднє десятиліття 13 млн робочих місць, вони створили 20 млн нових».
