Мріяти не зашкодить: «Утопия для реалистов» Рутгера Брегмана

60
K. Fund Media
Навіщо нам загальний базовий дохід, чим поганий ВВП як показник вимірювання економіки і про що мріяти людству

Рутгер Брегман – журналіст у The Correspondent, але на багатьох ресурсах його називають «одним з найвизначніших молодих мислителів Європи». Можливо, це занадто, особливо з урахуванням того, що на своїх сторінках він рясно цитує інших мислителів – Саймона Кузнеця та Мілтона Фрідмана, Френсіса Фукуяму і Естер Дуфло… Брегман примудряється балансувати між науковою (майже на кожну цитату або просто думку є посилання) і популярною літературою.

У результаті його «Історія прогресу» отримала в Бельгії премію Liberales в 2013-му як найкраща нон-фікшн книга, а «Утопия для реалистов: как построить идеальный мир» потрапила до списку бестселерів від The Sunday Times. Переклад російською в 2018 році випустило видавництво «Альпина».
Книга про те, куди йти людству, до чого прагнути і про що мріяти.

Мрія про ситість

У Середньовіччі була популярна легенда про країну Кокань: там літають смажені гуси, на деревах ростуть млинці, люди танцюють на вечірках, п’ють і сплять з ким завгодно. Людство в цей фізіологічний рай вже майже прийшло. Брегман стверджує, що наступний крок – загальний базовий дохід – не за горами. Більш того, це далеко не перша спроба.

Мрія про ситість здійснилася майже для всього людства. Time

Півстоліття тому аналогічний проект розпочав американський президент Річард Ніксон. Але тодішні експерти розкопали провальні результати схожого експерименту в Спінхемленді (Великобританія, кінець XVIII – початок ХІХ століття).

Мовляв, людям платили «за так», і вони потонули в розпусті, пияцтві й неробстві. Проект Ніксона провалився, а згодом виявилося, що дані за результатами спінхемлендського експерименту – підроблені.

Пізніше успішні досліди з базовим доходом проводили в Великобританії, Канаді, Кенії, Фінляндії… У Штатах «на бродягу, що живе на вулиці, уряд витрачає $16 670 на рік (соціальні послуги, поліція, суди тощо). Квартира разом з консультаціями з питань опанування професією коштували скромні $11 000».

Парадокси капіталізму: 5 книг, які не стали супербестселерами – і дарма

Мрія про багатство

Його основне мірило – ВВП – автор поважає, але критикує. Описує, наприклад, як Італія «почала включати до ВВП свій чорний ринок ще в 1987 році – її економіка злетіла на 20% за добу». А в Данії навчилися враховувати у ВВП… годування немовлят материнським молоком. За Брегманом, ВВП поганий якраз тим, що сьогодні умовно корисні види діяльності – навчання в школі, прибирання вулиць, турбота про людей похилого віку або те саме грудне вигодовування – роблять доволі скромний внесок у цей показник, на відміну від діяльності банків і фінансових корпорацій, які нічого не виробляють, хоча й потрібні.

ВВП поганий якраз тим, що сьогодні умовно корисні види діяльності роблять доволі скромний внесок у цей показник

Заодно автор наводить приклад того, як Ірландія в 2013-му півроку обходилася взагалі без банків. Роль розрахункових центрів виконували… місцеві паби. Бармени прекрасно знали, у кого яка репутація і яка платоспроможність.

Таких байок, а також дивних ідей – про скорочення робочого тижня до 15 годин або про відкриття кордонів – в книзі повнісінько. Виглядають вони дивно, але звучать логічно: мовляв, чому товарам і грошам ми дозволяємо подорожувати крізь кордони, а трудовим ресурсам ні?

Оптимістичним прогнозам Брегмана хочеться вірити. Shutterstock

А ще книга підкуповує своєрідним оптимізмом. На дворі не перша технологічна революція і навіть не друга, тож не варто боятися ні роботів, ні штучного інтелекту. «Дослідження 1963 року показало, що хоча нові технології і знищили за попереднє десятиліття 13 млн робочих місць, вони створили 20 млн нових».

Поділитися: