Менеджмент із людським обличчям: «Маверік» Рікардо Семлера

semcostyle
Як керувати великою компанією за допомогою колективного розуму та здорового глузду

Рікардо Семлер – СЕО та основний власник великої бразильської компанії Semсo. Вона виробляє промислове устаткування: нафтоперекачувальні помпи, міксери для будівельних сумішей та жувальної гумки, виробничі лінії для харчової промисловості. Слова промовисті, однак не вони дали автору право на підзаголовок «Історія успіху найнезвичайнішої компанії у світі», а його стиль управління компанією.

На момент написання «Маверіка» в 1993 році до Семлера вчитися менеджменту їздили співробітники IBM, General Motors, BASF, Ford та інших гігантів, а сам він читав лекції по всьому світу. Пізніше Семлер написав ще одну книжку – «Цілий тиждень вихідні: кинувши виклик традиційному менеджменту». Обидві стали бестселерами.

То що ж це за такий бразильський менеджмент? Семлер керує компанією «за допомогою колективного розуму та індивідуального здорового глузду кожного працівника».

25% співробітників самі встановлюють собі заробітну платню

В Semco до співробітників ставляться як до дорослих людей, яким не потрібно встановлювати безліч правил й призначати наглядача.

Більшість питань вирішуються на зборах робітників і фабричних комітетах – така собі демократія в цехах. Виробничої ієрархії майже немає, відбувається постійна ротація посад; на чолі компанії стоїть група з шести-семи радників, кожен з яких обіймає посаду гендиректора по півроку. Підлеглі мають право затверджувати кандидатуру начальника, а потім оцінювати його.

25% співробітників самі встановлюють собі заробітну платню. Робочи графік теж гнучкий – окремі бригади формують його під себе.

В Semсo немає виробничих планів – лише план на півроку й на п’ять років

Все це дещо нагадує соціалістичну модель, але сам Семлер не вважає себе ані капіталістом, ані соціалістом – за його власними словами, він бере найкраще з тих систем, що вже існують.

Semcostyle.org

Як не дивно, це працює, до того ж у дуже складних умовах: адже йдеться про Бразилію. За перші одинадцять років, які Семлер провів на посаді голови компанії, країна пережила «два вдалих роки, три перехідні й шість жахливих». Середня інфляція – 400% щорічно. Додайте ще експерименти уряду з валютною, податковою й митною політикою. Наприклад, одного разу влада оголосила банківські канікули й заморозила 80% грошей на всіх рахунках. Далася взнаки й традиційна для Латинської Америки корупція. На цьому фоні компанія з 1994 по 2003 рік збільшила свій річний прибуток з 35 до 212 млн доларів.

Диктатори й деспоти непогано влаштувалися в офісах та на заводах по всьому світу

Чим особливо притягують книги Семлера – це тим, що він чесно розповідає про те, як набивав ґулі й багато разів міняв систему. Як довелося посперечатися з державним інспектором, а у відповідь чиновники різних рівнів почали устромляти компанії палиці в колеса.

Як робітники влаштували страйк. Як комп’ютерному генію Рафаелю дозволили рік займатися в компанії чим заманеться, й при цьому доводили, що він може бути корисним. А ще – й можливо, це найцікавіша частина «Маверіка» – як власники інших бізнесів, наприклад, мережі аптек, намагалися запровадити в себе схожі звичаї.

Семлер – людина начитана й іронічна, тому пише легко, перемежовуючи текст посиланнями на історію, філософію й приклади сучасного менеджменту. Коментарі щодо останнього відгонять єхидством: «Диктатори й деспоти досі існують і непогано влаштувалися в офісах та на заводах по всьому світу».

Всім, кого цікавить управління – хоч гігантською корпорацією, хоч крамничкою, де працює троє людей – буде корисно почитати про таку непересічну систему керування.

Поділитися: