Менеджер з мікрометром: як керівнику припинити виконувати роботу співробітників

153
Shutterstock
Чому виникає мікроменеджмент, чим він поганий і що з цим робити

«Ти випив молоко? З’їв булочку? На протязі не стояв? Чому це ти такий блідий? А мовчиш чому?» ― це Король запитував Принца в п’єсі Євгенія Шварца «Попелюшка». А Принц, до слова, в кінці п’єси побрався з Попелюшкою, тобто він цілком дорослий… герой. Король же, за ідеєю, менеджер високого рангу. Керує не відділом і навіть не фірмою, а цілим королівством. Але чомусь грішить мікроменеджментом.

Існує дві глобальні системи управління ― «за програмними цілями» (термін ввів класик менеджменту Пітер Друкер 1954 року) і «за процесами» (коріння слід шукати ще в роботах Фредеріка Тейлора в кінці XIX століття).

Перша ― це «полагодьте моє пробите колесо». Друга ― «відкрутіть колесо ― розбортуйте колесо ― знайдіть прокол ― заклейте прокол ― забортуйте колесо ― прикрутіть його на місце». Управління за процесами має на увазі і чіткі інструкції, і контроль виконання. Але це можна дрібнити до безкінечності. Не просто «відкрутіть колесо», а «відкрийте ящик з інструментами ― знайдіть балонний ключ на 17 мм ― переконайтеся, що він справний …». Все залежить від кваліфікації виконавця та його сумлінності. І ось тут починаються нюанси. Як правило, зайвий контроль у мікроменеджера виникає тоді, коли він не вірить ані в сумлінність, ані в кваліфікацію виконавця.

Чому не вірить

Можливо, такий менеджер пару разів зіткнувся з необов’язковістю, безглуздістю і навіть злодійкуватістю підлеглих ― і зневірився в людстві або, принаймні, в можливості знайти адекватних співробітників. Можливо, у нього самого був такий же «мікроначальник» і тепер це вже культурна традиція. Можливо, він не так давно призначений на посаду і боїться «не виправдати сподівань», «зганьбитися» в очах вищого керівництва ― ось і контролює все, що може.

Зайвий контроль виникає, коли немає довіри виконавцю. Shutterstock

Однак дуже часто саме люди старшого віку практикують мікроменеджмент ― і причини чисто психологічні. Це може бути владна пані, яка повністю не реалізувала свій материнський потенціал.

Всіх співробітників ― а надто, якщо вони молодші за неї ― щиро сприймає як дітей, про яких слід піклуватися, за якими варто доглядати, але яким не можна довірити самостійне виконання чогось по-справжньому важливого. У підсумку в компанії з’являється, наприклад, практика щоденних звітів: «де був, скільки годин і чим займався». Причому сенсу в них небагато, особливо якщо робота підлеглих не надто піддається виміру. У звітах з’являються записи «Дві години вивчав нове софтверне рішення» або «Підбір ілюстрацій до майбутніх презентацій ― 5 годин». Толку не багато, особливо якщо зрозуміти: такі підлеглі зазвичай вважають за краще «за цілями».

Дикі та успішні: 5 незвичних і ексцентричних практик менеджменту в Google

Потрібен буде йому для чогось новий софт ― сам знайде, сам ознайомиться, сам висновки зробить. Зате від звітів у боса ілюзія, що все під контролем, а співробітники не байдики б’ють, а справою займаються.

Це може бути владний і сильний чоловік, в дитинстві вражений рядком Михайла Лермонтова: «Полковник наш народжений був молодцем: слуга царю, батько солдатам».

Від звітів у боса може бути ілюзія, що все під контролем. Shutterstock

Царем він може вважати лише най-най вище начальство (власника компанії, наприклад). Може і себе, особливо якщо сам власником і є.

Ситуація в наш час, бува, ускладнюється ще й тим, що згаданий «цар-менеджер» справді може бути досвідченішим і компетентніше підлеглих, тому обожнює час від часу влаштовувати їм несподівані іспити на ходу, просто посеред обговорення: «А яка марка бетону у тебе тут в проекті? Чому саме?». Щоб поважали і розуміли: провести всезнаючого начальника не вийде.

Чому це погано

Якщо з людьми поводяться, як із дітьми, вони й починають поводитися, як діти: безвідповідально. У них з’являється відчуття, що хтось старший завжди догляне, виправить огріхи, нехай навіть за них і вилаяв. Ще й може з’явитися цілком дитяче бажання злегка побешкетувати або чинити капості. Якщо бос приміряє на себе роль «Батько», підлеглим залишається тільки роль «Дитина», писав психолог Ерік Берн.

Поступово помирає ініціатива

І за схваленням кожної дрібної зміни, кожного самостійного кроку вони починають ходити до начальства.

Зрештою, на коротких дистанціях бізнес виграє: «косяки» не виходять у зовнішній світ, все робиться під «пильним наглядом». Але потім мікроменеджер починає втомлюватися, на все його не вистачає, за рішенням негайних задач у нього не залишається часу подумати про перспективи, про стратегію.

Що робити

Що робити підлеглим такого дріб’язково-уважного начальника? Можна спробувати домовитися про введення якоїсь системи атестації, іспитів. Якщо здав «на категорію В» ― маєш право на таку-то свободу дій, поки не доведено протилежне. Корисно окреслити межі компетенцій: «завдання варті того й того … я маю право вирішувати сам, а що більше ― вже отримувати санкцію».

Якщо нічого не допомагає ― ліпше шукати іншу роботу. Психологічно застрявати в положенні «я ― мале, нерозумне дитя» дуже шкідливо. Для здоров’я і для подальшої кар’єри.

Домовляйтеся з підлеглими про розподілення сфер. Shutterstock

Що робити начальнику, який практикує мікроменеджмент? Домовлятися з підлеглими про розподілення сфер. Внутрішньо погодитися на те, що якісь помилки будуть, але це ― ціна навчання. Корисно буває завести в своєму оточенні людей розумніших, освіченіших і компетентніших од себе ― щоб зрозуміти, що такі в принципі бувають і що зайвий контроль над ними доданої вартості не приносить. Нарешті, непогано б випасти з процесу на день-тиждень-місяць ― і переконатися, що небо на землю не впало, що «кладовища переповнені людьми, які вважали себе незамінними» і що люди часом цілком здатні вести себе як дорослі.

 

Вам буде цікаво: Які якості варто розвивати керівнику в XXI столітті
Поділитися: