«Манарага» Володимира Сорокіна: спроба автобіографії

15min.lt
Критик Євгеній Стасіневич – про новий роман одного з найбільш одіозних авторів сучасності

Друга ісламська революція закінчилася, з моджахедами покінчено років 30 тому. Європа оговтується: десь феодалізм і нове Середньовіччя, десь майже так, як зараз – бандити, еліти, олігархи. Але є один момент – переміг цифровий світ, і людство припинило друкувати книжки. Взагалі. Ті, які не викинули – а це відсотків десять – стали раритетами.

І виник book’n‘grill: якщо людина має багато грошей, то може замовити собі устриць під пармезаном на «Мертвих душах», восьминога на Евріпіді або форшмак на Шолом-Алейхемі

Професійні кухарі «почитають» (вже улюблений прийом Сорокіна – виділяти курсивом важливі слова-маркери) для вас: своїми мечами-ескалібурами перегортатимуть сторінки на жаровні, намагаючись спалити книжки максимально, щоб не залишилось «головешок». А трапезники з майстерно приготованою стравою отримають також часточку ідей, на яких її приготували.

Головний герой – 33-літний Геза, син білоруського єврея та російської татарки, романтик, який займається улюбленою справою: мандрує світом, ховається від влади й купує «поліна».

davisefranceschini.it

Перед нами світ, знайомий за романом «Теллурія» і частково з «Дня опричника» – недалеке майбутнє. Чимось страшне, десь комічне. З нововведень Сорокіна: «розумні» блохи, які контролюють психоемоційний стан, інформують та оберігають.

Тривалий час як такого сюжету немає: Геза, чия спеціалізація «російський гриль», пригадує роки юності (текст – щоденник за місяць) і готує. Перед читачем проноситься низка сцен-геґів: ось оперні співаки замовляють обід на «Романі з кокаїном» Агеєва, ось єврейська родина на честь дідуся просить приготувати фаршировану курячу шийку на Бабелі, а ось чоловік, який живе й пише «під Толстого», бажає моркв’яних котлет, підсмажених на власному рукописі.

Дія почнеться ближче до середини і без того невеликого роману, коли вспливе величезна партія першого видання «Ади» Набокова, і цех зрозуміє, що це не просто фальшак, а продукт нового покоління. На Уралі, в горі Манарага, запустили молекулярну машину, покликану точно відтворювати головні книжки світової літератури у величезних кількостях. Існування Кухні під загрозою, позаяк серед згуртованого братства з’явився пацючара. Додастся екшн і шпіонський детектив, але суть не в тому.

Це такий Сорокін-soft – пізнаваний, але дуже «розбавлений»

«Манарага» – десятий роман Сорокіна за майже 40 років творчості. Книжку можна легко рекомендувати неофітам, це такий Сорокін-soft – пізнаваний, але дуже «розбавлений»: майже немає сексу, мало наркотиків, обмаль мовних експериментів.

Традиційно присутнє велике фантастичне припущення – і воно тримає всю книжку. І добре тримає. Письменник тут – не стільки enfant terrible нової російської літератури, скільки оповідач цікавої, і навіть у чомусь свіжої історії. Вже після «Дня опричника» було зрозуміло, що Сорокін тепер хоче подобатись максимально широкому загалу публіки. Ось і наступний крок.

Звісно, ідея, що культура загине, повалена масовим (від)творенням, зовсім не нова: ХХ століття про це лиш і думало. Але тут важливе аранжування – і Сорокіна виручає його фірмова іронія та особливий стиль.

До речі, про стиль: в романі має місце певна кількість стилізацій – в діапазоні від Толстого і Булгакова до Прилепіна й масової літератури

Таким чином – через фігуру кухаря-поціновувача – Сорокін вибудовує свій літературний канон: кому поклонятися, а над ким насміхатися («Ні, на такому не смажу… запропонуй македонцям, у них у горах є клієнтура на пострадянський вітролом»). Так талановитий художній радикалізм перетворюється на майже політичний консерватизм. Але чому дивуватися – письменник завжди вірив у велику літературу, навіть коли підривав її зсередини: аж так кортіло поглянути, як цю класику зроблено. Сорокін ніколи не приховував подібних тенденцій, просто ми могли бачити щось інше.

online-knigi.com

Але головне тут в іншому. Перед нами – символічна автобіографія, і дивно, що це настільки неочевидно натовпам ярих прихильників і проникливих критиків. Але ж хто такий сам Володимир Сорокін, як не кухар, який протягом десятиліть готував нам то на виробничому романі («Норма»), то на дисидентській прозі («Тридцяте кохання Марини»), а то й взагалі на всьому корпусі російської класики («Роман»)? Розбирав храми на колоди – і палив багаття для дивовижних літературних трапез. Інше питання, що смаки людей різні, й багато хто потерпає від стійкої печії від Сорокіна. Геза, талановитий і принциповий – майже автопортрет автора.

Перед нами – символічна автобіографія

І час таких майстрів – по Сорокіну – закінчується: високоякісні підробки витісняють мистецтво: «незаконне», але щире. Справжнє.

У Гези періодично болить плече – травма з дитинства. У Сорокіна також щось болить: письменник переживає за долю російської словесності. Проте, здається, разом з героєм він прийняв рішення залишитися в цьому просторі: не поїхати в країну забуття, а додивитися фільм до кінця. Замаківчитись, замаківчити нас, але все ж залишитися.

Молодь нахабна й безпринципна, нахватался технічно, але від цього ще гидкіше

З пістолета в них не влучиш, доведеться інкорпоруватися до цеху.

Забавляти, нехай з дулею в кишені. Нехай навіть на правах патріарха, але хіба для «цих» є бодай щось святе? Тим більше, що сам Сорокін довго й наполегливо вчив скидати з постаментів. Просто тепер це стосується і його самого – такий статус, іронія історії. «Манарага» – сумна, але чесна книжка не про літературу – про себе. Саме тому Сорокін залишається великим письменником, саме тому він – останній романтик.

Поділитися: