Аматорські космічні апарати досягнуть Місяця завдяки конкурсу від NASA

Shutterstock
На конкурсі Cube Quest Challenge NASA залучило три студентські проекти міні-спутників до участі у місії з освоєння глибокого космосу

З понад ста команд (дві третини з яких були університетськими) відібрали три команди, які візьмуть у NASA’s Exploration Mission-1, першу подорож нової космічної стартової системи та космічного апарату “Orion”. Їхні міні-супутники Cubesats, розміром з коробку для взуття, запакують в багаж, а потім запустять у бік Місяця та й далі.

«Завдання Cube Quest Challenge — вивести супутники у глибокий космос, куди раніше жоден міні-супутник не потрапляв», – каже Джеймс Кокрелл, який вже близько двох років займається цим питанням у NASA, на церемонії у Науково-дослідному центрі Еймса NASA у Маунтін-В’ю.

«Супутники повинні здійснювати навігацію без GPS, без магнітного поля Землі — на місячній орбіті немає компасу. Все це має бути автономним, тому наші розробники повинні зробити підсистеми, яких на таких супутниках досі не було».

Існують два головні завдання: місячні гонки та гонки у глибокому космосі. У першому апарат має досягти стабільної місячної орбіти та встановити зв’язок з Землею. У другому пристрій повинен передати дані з відстані у 4 млн км — для довідки, це у десять разів більше за відстань від Землі до Місяця.
Окрім деяких базових стандартів (малий розмір, відповідність коду), тільки від команди залежить, як вона виконує завдання.

Стів Юрчик, представник Управління космічних технологій NASA, пояснює, що всупереч малим бюджетам та невеликій формальній підготовці, ці команди не можна недооцінювати.

«Розвиток та невелика собівартість технологічних виробництв, мініатюризація сприяють розвитку громадянської науки та техніки, — каже він. — Завдяки цьому мі отримуємо більше учасників на допомогу NASA та безліч інноваційних ідей від них».
Команди-учасниці видають, за його словами, «неймовірно інноваційні та незвичні» рішення. Трійка переможців, яку оголосили на церемонії в Центрі Еймса, демонструє чудову майстерність та винахідливість.

Team Miles

На цьому супутнику використано еволюційний плазмовий двигун та автономну систему керування.
У системі застосований програмно визначений радіопередавач, який ще не тестувався в космосі, та, як каже лідер команди Уеслі Фейлер, «працюватиме, можливо». У рамках місії апарат має подолати відстань до 96 млн. км.

CU-E3

Головна перевага цього проекту – система зв’язку, переможець в категорії був визначений на основі того, скільки даних апарат зможе надіслати з космосу та з якої відстані. Для цього хлопці створили унікальну «планарну» антену, що забезпечує дальність та спрямованість більшої параболічної антени на сектор космосу.
«Досі існувало мало, якщо взагалі такі були, супутників, що подолали настільки далеку відстань, – пише менеджер команди Форсмен в анкеті на сайті NASA, – а технологій зв’язку, які ми розробляємо, точно немає».

Cislunar Explorers

Це, безумовно, найбожевільніший пристрій з усіх трьох. Крім того, що в ньому встановлено силову установку на водяному електролізі, яка ніколи не використовувалася в космосі, — апарат розділитись на дві однакові половини.
По-перше, це має забезпечити відмовостійкість місії (навіть якщо один з апаратів повністю відмовить, інший не буде зачеплений), більше того, з’являються можливості для унікального методу збору даних шляхом стереоспектрографії. Свіжа ідея проекту стала дисертаційною роботою лідера команди Кайла Дойла.

Як і у більшості космічних місій, до старта пройдуть місяці чи навіть роки ретельної підготовки та випробувань. Команди мають доставити апарати навесні наступного року, а запуск намічено на 2019-й.

 

Джерело: Techcrunch
Поділитися: