Курс на північ: освоївши багатства півдня, людство починає рух у протилежному керунку

61
Shutterstock
Приклади найпівнічніших міст світу показують, що життя і роботу можна налагодити і серед суворих морозів

У пошуках ресурсів людство рухається все далі на північ, чому сприяє глобальне потепління. За оцінками геологів під арктичною кригою Північного Льодовитого океану знаходиться 22% світових нерозвіданих запасів вуглеводнів. Із цієї шкури невбитого ведмедя 88% належать США, Данії та Росії. У Канади, Норвегії та Ісландії запаси менші. Але в суперечку за полярні вуглеводневі скарби вступають також інші держави. Так, Китай, який витрачає мільярди юанів на імпорт нафти і газу, вважає несправедливим, що у поділі візьмуть участь тільки держави, що мають в Північному Льодовитому океані берегову лінію.

Важливою також є обставина, пов'язана із таненням криги

Північний морський шлях, раніше доступний тільки караванам судів, які очолював криголам, або звичайним кораблям на короткий літній період, вкрай перспективний для вантажної логістики. Шлях із Європи в Південно-Східну Азію крізь нього вдвічі коротший, ніж крізь Суецький канал. У зв’язку з цим міста, що розташовані на півночі, набувають усе більшого значення. Зрештою, кліматичні умови в них не  екстремальніші, ніж, наприклад, в нафто- і газовидобувних країнах Близького і Середнього Сходу. Звичайно, на півночі є своя екзотика, але в основному вони розвиваються за тими ж законами, що й міста в усьому світі. І все-таки спершу — про екзотику.

У гонитві за золотом

Кількість людей, що на початку ХХ століття стежили з допомогою газет за експедиціями на Північний полюс американця Роберта Пірі і норвежця Руаля Амундсена, нараховувала мільйони. Однак навряд чи хтось із них мав намір повторити шлях полярних дослідників. А ось десятиліттям раніше під час знаменитої клондайкської золотої лихоманки туди збирався поїхати, як прийнято вважати, приблизно 1 млн осіб. В реальності до канадського Клондайку і на американський Юкон вирушили 100 тисяч людей, тобто вдесятеро менше. І це було правильно, оскільки 60 тисяч загинули дорогою туди або повернулися назад, 40 тисяч осіб дісталися до місця призначення, але лише чотири тисячі знайшли там золото.

Пароплав Excelsior відправляється з Сан-Франциско в Клондайк 28 липня 1897 року
Пароплав Excelsior відправляється з Сан-Франциско в Клондайк 28 липня 1897 року. wikimedia.org

Був серед цих сорока тисяч і Джек Лондон. Він із товаришами навіть застовпив ділянку, але золота вони на ній не знайшли і навесні повернулися в Штати.

Зимівля, під час якої Лондон захворів на цингу, так вразила майбутнього письменника, що у його оповіданнях про «золоту лихоманку» життя в тих краях виглядає максимально екстремально, на межі смерті. (Завдяки цим оповідям він і став знаменитим вже в 23 роки, коли вийшла перша збірка).

Однак висока смертність старателів-любителів пояснювалася в першу чергу тим, що тисячі людей їхали на північ не підготовленими до її умов

Вони розраховували на удачу, чому сприяли романтичні умови видобутку золота. У Клондайку золото лежало буквально на дні річки і в прилеглих струмках, де його добували, промиваючи пісок в лотках, а також у золотоносних жилах на березі на глибині декількох метрів. Ділянки «стовпили», тобто реєстрували виключне право добувати на них золото за такими правилами — межа вздовж річки на відстані 150 м і поперек від найближчого пагорба на одному березі річки до найближчого пагорба на іншому березі. Зайве додавати, що корінні індійці, які з давніх-давен проживали на тих територіях, піймали, як то кажуть, облизня. Щоправда, вони про цінність золота не підозрювали і добувати його не вміли. Першим їх навчив це робити старатель Фердинанд Буланже, який за сорок років до «золотої лихоманки» приїхав із золотоносної Каліфорнії, і пообіцяв ірокезам обмінювати знайдене ними золото на жувальний тютюн.

Лихоманка пройшла, а місто залишилося

Сьогодні в розташованому біля злиття річок Клондайк і Юкон канадському місті Доусон, який був столицею «золотої лихоманки», зареєстровано усього півтори тисячі жителів. Надто вже клімат тут суворий. Середня температура січня — мінус 26 градусів за Цельсієм, у році не більше 100 днів із плюсовою температурою, а іноді стовпчик термометра опускається нижче 50 градусів. Так що живуть тут приблизно так само, як і деякі наші курортні селища: за рахунок приїжджих, яких набирається понад 60 тисяч на рік.

Shutterstock

Оскільки розташований Доусон у важкодоступному районі Канади, куди звичайному туристу будь-яким маршрутом, окрім повітряного, добиратися складно або ліньки, у цього півторатисячного містечка є свій аеропорт.

Для туристів працюють міні-готелі з місцевими назвами, наприклад, «Юкон», і ресторанчики, назви яких теж натякають на славне минуле містечка, на кшталт «Клондайк Кейтз». Золоточерпниця, яку можуть побачити туристи, розміром, мабуть, навіть більша, ніж вищезгадані об’єкти туристичної інфраструктури.

Одна з головних туристичних принад Доусона — хатина Джека Лондона, з якою пов’язана кумедна історія. Виявив її в 60-х роках минулого століття листоноша, який випадково зайшов у занедбану хатинку і побачив на стіні напис «Джек Лондон, рудокоп, автор». І тут почалася своя золота «міні-лихоманка» — права на хатину заявили одразу США і Канада. В результаті суперечку вирішили полюбовно — хатинку розкатали по колодах, половина яких поїхала на батьківщину письменника в американський Окленд, а половина залишилася в Доусоні, де до них додали «новоробні» колоди і наново побудували хатину Джека Лондона.

Важливу роль в економіці Анкориджа відіграє туризм — він із трьох боків оточений національними парками

Але найвідоміше північне місто американського континенту це, звичайно, не Доусон, а найбільше (близько 300 тисяч жителів) місто Аляски Анкоридж.

Розташоване воно на три градуси північної широти південніше Доусона. Спочатку навколо нього не було виявлено жодних корисних копалин, і він будувався як важливий північний перевантажний транспортний вузол. Але в 60-ті роки на Алясці було відкрито родовище нафти, і Анкоридж виявився в гущавині подій навколо будівництва 1288-кілометрового Трансаляскинського нафтопроводу (Trans-Alaska Pipeline System).

До сих пір важливу роль в економіці Анкориджа відіграє туризм. Незважаючи на те, що сам Анкоридж, за відгуками туристів — типове американське місто середньої руки (городяни не винні – 1964 року тут відбувся найбільший в історії США землетрус), їх приваблює сюди північна природа — Анкоридж із трьох боків оточений національними парками. Відповідно, для туристів тут вибудувана належна інфраструктура, від найбільшого на Алясці міжнародного аеропорту і готелів до музеїв, серед яких особливо цікаві Центр спадщини корінних жителів Аляски (ось в ньому якраз хатини перших жителів Анкориджа відновлені) і музей авіації.

Помирати заборонено – можна лише жити й працювати

У Європі теж є своя північна екзотика. І в першу чергу це норвезьке селище Лонг’їр на Шпіцберґені — найпівнічніше у світі поселення з числом жителів понад тисячу осіб. Зараз там живуть 2 тисячі, але у селища є свій аеропорт — Свальдбард, також найпівнічніший у світі цивільний аеропорт з регулярними рейсами (пасажиропотік — близько 150 тисяч осіб на рік).

Shutterstock

Лонг’їр виник на початку ХХ століття як поселення навколо вугільної шахти. Але зараз залишків запасів вугілля вистачає тільки на опалення самого містечка.

Вже з 70-х років норвезький уряд взяв курс на використання унікальних місцевих природних ресурсів, окрім копалин. У всього лише двотисячному по населенню селищі відкритий цілий Свальбардський міжнародний університет. Як і все в Лонг’їрі, це — «найпівнічніший у світі», в даному випадку —  вищий навчальний заклад. Студенти, з яких норвежців тільки половина, і викладачі працюють там не заради гострих відчуттів (хоча без довідки про хороший стан здоров’я в університет не приймають і навчають поводитися з рушницею для захисту від білих ведмедів), а для вивчення або використання унікальних природних умов Арктики. Так, у Лонг’їрі під егідою ООН побудовано підземне Всесвітнє сховище насіння.

Що стосується унікальності природних умов, то досить сказати, що в Лонг’їрі заборонено вмирати. Важко хворого жителя там перевозять на Велику землю, оскільки у вічній мерзлоті хвороботворні мікроби можуть зберігатися дуже довго. До речі, британські кінематографісти використовували цю особливість Лонг’їра в популярному детективному серіалі «Фортитьюд», де дія відбувається у вигаданому однойменному полярному містечку.

Якщо ж говорити про порівняно великі європейські міста за Полярним колом, то це в першу чергу норвезький Тромсе з населенням близько 60 тис. осіб. Тут також є чотири «найпівнічніші у світі» принади, які Лонг’їру не дісталися через неможливість або, як місцевий пивоварний завод, непотрібність. Це — ботанічний сад, планетарій, професійна футбольна команда (точніше — команди) і згаданий завод. До речі, місто дуже спортивне —серед футбольних команд є окрема жіноча, в норвезьких вищих лігах грають місцеві баскетбольні та волейбольні клуби, а в 2014 році тут проходила 41 шахова Олімпіада.

В економіці Тромсе важливу роль відіграє туризм, який експлуатує північні красоти — де ще в світі з балкона упорядкованого готелю в нормальному місті можна побачити північне сяйво? Але не менш важливі й інші галузі — у місті працюють корабельня і рибний завод, причому для обробки риби запрошуються навіть робітники з інших країн.

Shutterstock

А річ простісінька – завдяки близькості Гольфстріму в Тромсе набагато тепліше, ніж в далеких від нього північних містах. Тому, хоча Тромсе розташований на п’ять градусів широти північніше канадського Доусона, середня температура січня там лише мінус чотири за Цельсієм, а не мінус 26, як в колишній столиці золотошукачів. І хоч від виду норвежців, що катаються біля місцевих берегів на водних лижах, деяких туристів морозить, для них самих це заняття цілком буденне.

Поділитися: