Хто винен і що робити: «Загадка капіталу» Ернандо де Сото

twimg.com
Чому праця відомого перуанського економіста – одна з найважливіших книг століття

Ернандо де Сото – неймовірно авторитетний перуанський економіст, але краще сказати рок-зірка економіки: не тому, що він дуже яскравий, а в силу того, що «грає по-старому».

Надзвичайно важливий момент: де Сото – не хвацький теоретик, яких зараз хоч греблю гати, а саме практик.

Після отримання міцної європейської освіти він увійшов до ради директорів Центрального банку, консультував не одного перуанського президента та стояв біля витоків серйозних реформ у себе на батьківщині, що мали реальний ефект. До речі, де Сото дружить із письменником, а заодно і нобелівським лауреатом Маріо Варґас Льосою. Та й самому економістові дедалі наполегливіше пророкують Нобеля.

Капіталізм. Початок

«Загадка капіталу», що вийшла іще в 2000 році, – абсолютний бестселер, але цієї характеристики замало. Перед нами щось на кшталт компактного маніфесту (якихось 200 сторінок), де автор не стільки заявляє, скільки аналізує: як же так, що капіталізм приніс чарівні плоди майже виключно на Заході?

K.Fund Media

Перуанець, в дусі свого повного тезки з XVI століття, конкістадора де Сото, вривається на погано досліджені території тіньових економік, аби показати, як цим новим золотом, що лежить буквально під ногами, правильно розпорядитися.

Пригода однієї грандіозної економічної здогадки, саме так.
Ще в 1989 році де Сото опублікував «Інший шлях» – першу свою громоподібну працю, де розбирався із передумовами неформальної (тіньової) економіки, роздивившись їх у нераціональному правовому режимі. Причина уходу в тінь, зрозумів де Сото, не в податках, а в бюрократії, котра не дозволяє легалізувати бізнес.

Класикою став експеримент, який економіст поставив на собі: взяв та й пішов реєструвати кравецьку майстерню. В результаті це обійшлося майже у 300 днів боротьби із бюрократичним божеством та 32 мінімальні місячні зарплатні. Після цього перуанець, багато чого зрозумівши, 10 років обдумував свою наступну, не менш сенсаційну працю, яка вже вдруге виходить українською – у видавництві «Наш формат».

Вся справа у власності

Дійсно, капіталізм виявився ефективним тільки на Заході. Країни, що розвиваються, колишній соцтабір та «третій світ» якщо нині і не зневажають капіталізм, то близькі до цього. Перуанець, слідом за легендарним французьким істориком Фернаном Броделем, говорить про скляну стіну, котра перетворює капіталізм на закритий елітний клуб. Але тільки де Сото зрозумів, чому ця стіна виникла. Причина – існування (або ж відсутність) продуманих, а тому прозорих та надійних механізмів репрезентації власності. Якщо просто – правова інфраструктура, кадастри, реєстри, угоди, система видачі документів.

Правильно зафіксували – вдало поїхали. У правильне капіталістичне майбутнє.

Звучить понуро, але часто «скриня просто відчинялась», головне – поставити правильні питання, і тут де Сото профі. Капіталізм живе не грошима, а капіталом, категорією віртуальною, але від цього не менш фундаментальною. І щоби капітал не був мертвим, активи людей повинні відображатися легально. Для цього і потрібен нормальний правовий режим.

Захід про подібні першооснови не думає, це його «підсвідомість», плоть і кров; звідси і нерозуміння власного успіху. Та й батьки-засновники модерної економічної теорії – типу Сміта і Маркса – впустили проблему з виду: на той час системи приватної власності лише зароджувалися.

kit.center

Капіталісти-нелегали тільки починали ламати бюрократичну систему та боротися із монстром монополізму. Але у новому столітті таку закономірність перуанець бачить виразно: капітал та власність – суміщені та намертво спаяні посудини.

Макдональдси та відкритий ринок ще нічого не означають, наш «дикий капіталізм» – це взагалі не капіталізм, це відтворення наслідків без розуміння причин. Фасад звели, про фундамент забули. Лихий намір чи політична сліпота? І про це економіст розповідає.

Капталізм не пройде

Світ наповнений мертвим капіталом: Гаїті, наприклад, має в своєму розпорядженні сумарні активи бідноти, які у 150 разів перевищують усі іноземні інвестиції, отримані за двісті років незалежності. Точніше – не має в розпорядженні: цей капітал не працює.

Так і в інших регіонах, так і у нас. Люди в реальності не володіють тим, що в них є, ресурси мають неповноцінну форму, активи не перетворюються на капітал. так, віртуальний, так «символьні репрезентації» (читай – документовані права власності) можуть породжувати нерівність та підозру, – як це було свого часу із грамотою та банкнотами – але скільки ж можна боятися. Сьогодні це даність, головне – зробити таке відображення прозорим та повсюдним.

Люди в реальності не володіють тим, що в них є, ресурси мають неповноцінну форму, активи не перетворюються на капітал

До того ж, це ще й виклик для розуму, як такого – зрозуміти та осягнути те, що побачити та помацати не можна. І навчитися цим користуватися, адже саме за капіталізмом, як би кому не подобалося, – майбутнє.

Він – не панацея чи «символ віри», швидше єдина система, здатна досягнути більш благородних цілей, скажімо, рівності та подолання бідності. Просто глобалізація капіталізму як макро-стратегії відбулася, але ось глобалізація капіталу, тобто можливість широко користатися із накопичених активів всередині інших країн, ні. Звідси і поділ на класи, що триває – проблему аж ніяк не знято. І Ернандо де Сото – точно не завзятий капіталіст, скоріше ліберальний прагматик, – прекрасно це розуміє.

Що робити

Перуанець не тільки констатує, але і дає конкретні поради, розглядаючи часті випадки: чому провалюються спроби запустити потрібне законодавство, чому навіть розуміння не таких вже складних процесів не гарантує успіху. Перед читачем всебічна аргументація, а не хвастощі типу «дивіться, хто тут розумний». Де Сото блискучий оповідач, хоча блиск цей дещо незвичний: економіст не гребує таблицями та схемами (хоча їх вкрай мало), та й популярних в середовищі нон-фікшн авторів карколомних порівнянь у нього не зустрінеш.

twimg.com

«Уявіть, що вас викидають із палаючого літака із бомбою в руках …» – це не стиль перуанця. Він не підлещується та не хоч розважити – він хоче пояснити. Пояснити доступно та навіть грайливо, як у випадку із тим стереотипом, що капіталізм не приживається десь в силу культурних особливостей: «вражаюча нерівність, тіньова економіка, всюдисуща мафія, політична нестабільність, відтік капіталу, жахливе зневажання законів. Ці проблеми виникли не у православних монастирях та не на стежках інків».

Ернандо де Сото дохідливо і, що куди важливіше зараз, цілком захоплююче (читай – послідовно та без зайвих відступів від теми) дає відповіді на одвічні та «прокляті» питання. Інша річ, що ми до таких пояснень часто ставимося із підозрою, мовляв, точно ж дулю в кишені тримає, не можна ж так просто здавати рецепти успіху, не інакше, як змова. І ось тут ми маємо справу уже з культурними особливостями: конспірологічна свідомість, спадок імперії.

Поділитися: