Голова – предмет темний: 5 книг про зв’язок мозку, гормонів та свідомості

113
Shutterstock
Що відомо науці про роботу «сірої речовини» і яка від цього користь читачеві

Вчені зізнаються: людський мозок – найскладніший об’єкт для дослідження. Тому вони не можуть до пуття пояснити, як його будова – нейрони, дендрити, синапси, електричні та хімічні сигнали – пов’язана із самоусвідомленням, любов’ю, умінням рахувати або співати. Саме тому багато книг з психології починаються немов з середини: «наша свідомість діє таким-то чином, підсвідомість демонструє такі от трюки». А про матеріальну основу – ані слова.

Проте є книги, що перекидають місток між «хардом» та «софтом» у наших головах. Причому те, що написане там, не тільки цікаве, а й корисне.

«Народження розуму. Загадки нашої свідомості», Вілейанур С. Рамачандран

«Олімп-Бізнес», 2006

Рамачандран – один з піонерів сучасної неврології, директор Дослідницького центру вищої нервової діяльності, професор Каліфорнійського університету (Сан-Дієго). Журнал Newsweek назвав його одним із сотні найвидатніших людей ХХI століття. «Народження розуму» – це і введення до сучасної неврології, і путівник мозком. Професор, наприклад, досліджує питання мозкових фантомів (зокрема галюцинацій та фантомних болів в ампутованих кінцівках). Одна з глав книги називається «Художній мозок»: там йдеться про сприйняття зорових образів і мистецтва загалом. До речі, про мистецтво: Рамачандран обожнює вивчати саванів. Це люди, у яких на фоні психічного розладу розвивається якийсь видатна здатність, наприклад, до малювання.


«Ми – це наш мозок. Від матки до Альцгеймера», Дік Франс Свааб

«ВД Івана Лімбаха», 2015

Книга вперше вийшла у Нідерландах у 2010 році і стала бестселером: було продано понад 350 тис. примірників. Автор – один з засновників Нідерландського інституту головного мозку, нейробіолог і син гінеколога. Тому він багато пише про те, як внутрішньоутробний розвиток мозку плода впливає на подальше життя людини, на появу найрізноманітніших  захворювань – депресії, деменції, ожиріння або анорексії, на сексуальну орієнтацію та навіть на сексуальні девіації. Дослідження Свааба про різні шляхи розвитку чоловічого та жіночого мозку викликали у Нідерландах скандал. Його навіть звинувачували у фашизмі, що, втім, не злякало професора: у книзі описані не тільки механізми роботи пам’яті, але і, наприклад, зв’язок хімічних сигналів у мозку з релігією.


«Стій, хто веде? Біологія поведінки людини та інших звірів», Дмитро  Жуков

«Альпіна нон-фікшн», 2014

Автор – доцент, старший науковий співробітник лабораторії порівняльної генетики поведінки Інституту фізіології ім. І. П. Павлова РАН. У своєму двотомнику він з самого початку обіцяє розповідати про біологію поведінки з ухилом на гуморальну (від слова «гумор» – рідина) систему контролю функцій організму. Тобто Жуков ставить на чільне місце гормони та нейротрансмітери: адреналін, інсулін, ендогенні опіати, що викликають ейфорію, наприклад, дофамін (автор по ходу п’єси розбиває на друзки  журналістський штамп «гормони щастя»).

Але залишатися тільки в гуморальних рамках автору не вдалося (а може, так і було задумано), тому вийшла комплексна книга про поведінку: там і мотивація, й ієрархія в групах, і пам’ять, і стрес, і відмінність чоловічої та жіночої поведінки, і багато чого ще. Але – через призму «мозкової хімії».


«Еволюція людини. Мавпи, нейрони та душа», Олександр Марков

CORPUS, 2013

Олександр Марков – можливо, найвідоміший на пострадянському просторі популяризатор науки: палеонтолог, завкафедрою біологічної еволюції біологічного факультету МДУ, професор, автор кількох науково-популярних книг. Строго кажучи, «Мавпи, нейрони та душа» – другий том двотомника. Але саме в ньому йдеться про еволюцію мозку або навіть ще ширше – вищу нервову діяльність разом із мораллю, любов’ю, альтруїзмом, ворожнечею. Тому і подає автор тему в еволюційному ключі: «У тварин в тій чи іншій формі виявлені багато які – мало не всі – аспекти мислення і поведінки, які традиційно вважалися “суто людськими”». А вже далі йде розповідь про те, як такий-то механізм працює («Якщо незайманій самці щура ввести до мозку окситоцин, вона починає піклуватися про чужих щурят») і чому це вигідно з точки зору виживання виду – хоч щурячого, хоч людського.


«Мозок і душа. Як нервова діяльність формує наш внутрішній світ», Кріс Фріт

CORPUS 2010

Британський нейрофізіолог Кріс Фріт виявився «настільки безтолковим, що захотів вивчати психологію» (це фраза його керівника у коледжі). Але все ж захотів, кинув фізику, пішов у іншу науку – а там як раз з’явилися перші томографи, тобто прилади, що дозволяють заглянути в глибину працюючого мозку. Щоправда, з їх допомогою можна зрозуміти далеко не все – хіба що побачити, що конкретна ділянка вмісту черепної коробки активніше за інші забезпечується кров’ю та/або генерує електричні імпульси під час вирішення різних задач (коли людина чує музику, бачить обличчя  або думає про свого собаку). Але саме такий підхід, за словами Фріта, і зробив психологію точною наукою. Зорові ілюзії, слухові галюцинації, сприйняття облич, почуття закоханості, відчуття власного тіла і навіть свобода волі – все це Фріт перевірив своїми хитрими машинами, а потім описав живою і зрозумілою мовою.

Поділитися: