Галопом по Америках: три романи лютого

10
K. Fund Media
Дія всіх трьох книг відбувається в Новому Світі, але більше між ними майже нічого спільного

Американець Філіп Майер розповідає про пригоди хороших хлопців з Іржавого пояса, француженка Ізабель Отісьє попереджає про те, що робінзонада небезпечна для життя, а чилієць Ернан Рівера Летельєр згадує історію Христа місцевого масштабу.

«Американская ржавчина», Філіп Майер

2017

Дебютний роман Майера не такий масштабний і знаменитий, як його пізніший «Син», але це теж відмінна проза, без жодних знижок на пробу пера. Дія книги відбувається на північному сході США, в депресивному регіоні, який після краху місцевої важкої промисловості стали називати Іржавим поясом. Більшість персонажів роману хотіли б вибратися зі свого занепалого містечка в благополучніші місця, але не у всіх виходить.

У романі п’ять головних героїв. Це юний Айзек, який мріє про факультет астрофізики в Каліфорнії, його друг здоровань Поу, старша заміжня сестра Айзека Лі, у якої з Поу колись був роман, мати Поу Грейс, яка намагається влаштувати своє особисте життя, і її коханець шериф Харріс. Усі насправді гідні люди, але коли життя ставить їх перед важким моральним вибором, рішення приходить далеко не одразу.

Складність у тому, що запропонована Майєром задача, на перший погляд, хороших рішень не має. Виявляється, чинити по правді, по совісті й по закону – це іноді три абсолютно різні речі. Найскладнішу головоломку доводиться вирішувати Харрісу, але на те він і шериф: вміння розплутувати детективні вузли допомагає знайти вихід навіть там, де це здається неможливим.


«И вдруг никого не стало», Ізабель Отісьє

2017

Якщо у персонажів Майера вибір важкий, то у героїні Отісьє він просто кошмарний. «И вдруг никого не стало» оповідає про двох молодих навколосвітніх мандрівників Луїзу і Людовіка, які вирішили прогулятися безлюдним островом у районі мису Горн. Залишивши засоби зв’язку на яхті, вони милуються пінгвінами і тюленями, але раптом погода різко псується. Після бурі туристи повертаються в бухту, а яхти немає: вона потонула.

Влаштувавшись на покинутій китобійній базі, Луїза з Людовіком починають виживати. Виходить не дуже: запаси сухого пайка швидко закінчуються, на тюленях з пінгвінами, які перетворилися з об’єктів спостереження на продукти харчування, довго не протягнеш, та й перед зимою живність залишає бухту. Відомо, що на острові є наукова станція з запасами провізії і радіопередавачем, але дістатися туди, особливо по снігу, досить нелегко. І лише коли Людовік серйозно захворів, Луїза зрозуміла: єдиний шанс вижити – це відправиться на станцію. Якщо вона цього не зробить, загинуть обидва.

Перш ніж зайнятися письменництвом Отісьє здобула славу мореплавиці. На її рахунку кілька одиночних кругосвіток, під час яких вона не раз потрапляла у надзвичайно складні ситуації і дивом залишалася жива. При цьому її роман навряд чи можна назвати пригодницьким. Головне в ньому – моральна драма, конфлікт між моральною нормою і інстинктом самозбереження. У соціумі перша вважається важливішою за другий, але в умовах дикої природи пріоритети змінюються.


«Искусство воскрешения», Ернан Рівера Летельєр

2017

Мандрівний проповідник Домінго Сарате Вега, прозваний Христом з Елькі, в Чилі середини ХХ століття був надзвичайно популярним, більше ніж у нас Марія Деві Христос. При цьому їхній гуру був набагато скромнішим від нашої: богом себе не оголошував, секту не організовував, а просторікуючи про високе, не забував давати цінні поради з правильного харчування та здорового способу життя.
Спочатку в романі Рівери Летельєра Христос з Елькі постає персонажем майже комічним: святим цього нечепуру, словоблуда, хитрована і гріховодника назвати важко. Але коли проповідника, немов Ісуса, заарештовують за доносом, він виявляє надзвичайну мужність і гідність, ніби його і справді ведуть по життю якісь вищі сили.

«Мистецтво воскресіння» примітне своєю мовою, в якій гармонійно поєднуються стилізована під старовину пишномовність і майданна лайка. А ще це дуже смішна книга: повчання чилійського месії так і просяться в цитати. Наприклад, ось така: «Тіло, брати і сестри, якщо з ним по-хорошому, все життя протягнути може». Ну й така: «Щоб не впадати в гординю, людині іноді корисно озирнутися і подивитися на власне лайно».


Читайте також: Для душі: 5 художніх книг авторства ділових людей
Поділитися: