Давай посваримося: чому не завжди варто уникати конфліктів

Shutterstock
Коли добряча сварка виявляється кориснішою за хиткий мир

Будь-який конфлікт забирає багато часу і сил. Набагато простіше та дешевше створити корпоративну культуру. Одначе і від конфліктів буває користь. Недарма провідний американський соціолог Льюїс Козер розділяє їх на два різновиди – конструктивні та руйнівні.

Битися, щоби вижити

За своєю суттю конфлікт не є чимось поганим, стверджують директор Колумбійського міжнародного центру співробітництва та розв’язання конфліктів Пітер Коулман та психолог, консультант-конфліктолог Роберт Фергюсон у своїй книзі «Результативний конфлікт. Незгода – це сила, котра працює на вас».  Це природний фундаментальний компонент життя всього людства. Це те, що відбувається, коли одна річ протистоїть іншій, коли зіштовхуються різні інтереси, думки, смаки, переконання, цінності, ідеї та розуміння істини. Питання в тому, як ми на нього реагуємо.

Shutterstock

Біолог Анрі Лаборі провів лабораторний дослід із двома щурами у дротяній клітці, до якої підключено електричний струм. Клітку поділено навпіл перегородкою, і щури сидять кожен на своїй половині.

Їх реакція на перший удар струмом – бігти. Але після того, як вони розуміють, що це неможливо, поведінка щурів радикально змінюється. Щури сидять нерухомо, лише здригаючись від болю, а розтин показує безліч внутрішніх хвороб, що розвинулися у їхніх тільцях. Лаборі пояснює, що в цьому випадкові з двох природних реакцій живого організму на джерело небезпеки – втечі або агресії – щур, коли вже тікати немає куди, може обрати лише агресію. А оскільки ворог недосяжний, їй залишається скерувати цю агресію на себе. Те ж саме відбувається і з людьми, що починають хворіти у аналогічній ситуації на так звані «хвороби двадцятого сторіччя» – виразку шлунку, гіпертонію і т.п.

З двох природних реакцій на джерело небезпеки – втечі або агресії – щур, коли вже тікати немає куди, може обрати лише агресію

А потім перегородку всередині клітки прибирають, і після удару струмом щури кидаються одне на одного, сприймаючи напарника, як винуватця болю.

І тоді відбувається найбільш неочікуване – щурі залишаються здоровими навіть після багаторазових ударів струмом та бійок. Вся справа в тому, пояснює Лаборі, що їх агресію спрямовано уже не на себе, а на інший об’єкт.  З логічної точки зору такі бійки не мають сенсу, а насправді ж вони рятують щурам життя, оскільки конфлікт між загрозою та неможливістю на неї реагувати – вирішено. Головне – діяти.

Чому ж в аналогічній, здавалося би, ситуації, як вірно зауважує в своїй книзі «Покажіть мені гроші» (Entre Liedership) керівник успішної американської консалтингової компанії Дейв Ремсі, підлеглі терпіти не можуть начальників, котрі, накричавши на них, швидко «відходять»? Та тому, що в цій ситуації, на відміну від лабораторного експерименту Лаборі, агресія має однобічний напрямок, і, відповідно, від стресу розряджається лише один «щур» – начальник.

Як перемогти, йдучи на таран

Оптимальні способи розв’язання конфліктів нерідко далекі від загальноприйнятих не тільки у біології . Ще у п’ятдесятих роках минулого століття до відомого американського «мозкового центру» RAND corporation звернулися із незвичним замовленням – розробити оптимальну форму поведінки у випадку зростання загрози зіткнення між двома конкуруючими структурами. Відповідь виявилася неочікуваною.

У RAND corporation таку ситуацію порівняли із популярною тоді в США небезпечною забавою, коли на пустельному шосе назустріч одне одному неслися лоб в лоб два автомобілі, і де переможеним вважався той, хто першим звертав убік.

Shutterstock

Звісно, варіант, коли обидва не звертали вбік, був неприйнятим – питання полягало в тому, що треба було зробити, аби твій супротивник звернув першим. Експерти RAND corporation відповіли – треба заблокувати кермо свого автомобіля, до того ж так, аби твій суперник про це знав і, відповідно, зрозумів, що ти позбавив себе можливості звернути.

Подібних прикладів можна навести немало, однак, перш ніж керуватися ними у своїй діяльності, треба врахувати одне правило:

Йти на конфлікт можна тільки тоді, коли реально готовий діяти

Наприклад, що робити начальникові, коли він дізнався про те, що провідний працівник шукає нове місце роботи? Існує два результативних варіанти: або запропонувати співробітникові написати заяву на звільнення за власним бажанням – і тоді працівник замислиться, чи варто міняти синицю в руках на гіпотетичного лелеку в небі – або ж робити вигляд, що ти нічого не знаєш. Порожнє ж потрясання повітрям знищить репутацію начальника в очах не тільки цього працівника, але і решти підлеглих, котрі рано чи пізно про все дізнаються.

І все-таки масу конфліктів можна розв’язати конструктивно.  В оптимальному випадку – не доводячи до них, а ще краще – не створюючи для їх виникнення умов.

 

Вас зацікавить «Мистецтво війни: як не ув’язуватися до руйнівних для бізнесу конфліктів»
Поділитися: