Березневі читання: три кращі книги початку весни

Shutterstock
Публіцистика Вацлава Гавела, біографія культового режисера Джима Джармуша та фантазії найвищої проби від письменників зі всього світу

«Промови та есеї», Вацлав Гавел

2017

Літературний критик та драматург, дисидент та перший президент незалежної Чехії – все це Вацлав Гавел. Назва книги не бреше – під обкладинкою його вибрані публіцистичні тексти: щось давно вважається класикою самвидаву, а щось читачеві може здатися й зовсім невідомим.

«Лист Ґуставу Гусаку», «Політика та совість», «Історії і тоталітаризм» плюс дві дуже цінні промови – особливо злободенна має невинну назву «Слово про слово». У Гавела абсолютний не тільки «слух етичний», але й естетичний – маємо справу не стільки з полемістом-демократом, скільки з письменником. І про що б чех не писав – про інфляцію слів або про трюїзм як «рідну  сестру фанатизму і тоталітарного мислення» – все свідчить саме про це: і стилістичні аранжування, і дзвінки метафори.

Перед нами живі тексти, злегка іронічні та «віджаті» – і Гавелом, і часом. Для когось вакцина від навіженості часу, що танцює диявольську інформаційну польку, а для когось – взірець тієї публіцистики, яка так і проситься на високу полицю. А якщо комусь книга все ж здасться банальною через «порожні» загальні місця, то це говорить тільки про нас. У потрібний час українського Гавела з нами, на жаль, не сталося.


«Мандрівка трьох царів»

2016

Книга вийшла наприкінці минулого року, щоправда, належною увагою так і не була вшанована. Але головного це скасовує: вона майстерно зібрана укладачем Володимиром Аренєвим, та диявольски цікава. До того ж бачимо відродження забутої видавничої традиції – міжнародної антології оповідань.

Тексти у книзі «фантастичні», але це слово варто розуміти у найбільш широкому сенсі. Воно означає не жанр (хоча жанровість, звісно, тут є), а спосіб конструювання реальності. Маємо справу не з фентезі, а з віртуозними оповіданнями та повістями, що містять в собі фантастичні припущення. Якщо коротко – це просто дуже хороша книга.

Так, не всі тексти тут однаково сильні, але в цьому й проявляється клас укладача, а за сумісництвом і одного з авторів збірки: так все розташувати, щоби діаманти сяяли на фоні менш коштовного каміння. Проте кожному тут своє: чудові поляки Комуда, Ґжендович та Колодзейчак, класики Пратчетт, Сапковський та Кебелл, зворушливий Штерн, глибока Галина. Фон – Річ Посполита, ренесансна Італія, похмура Юдея. Герої – Трістан, Ромео, персонажі різдвяних листівок. Смішно, пронизливо, розумно та, знову-таки, – дуже хвилююче читання.


«Джим Джармуш. Вірші та музика» Антон Долін

2017

Долін – відомий кінокритик та журналіст. А ще – автор книг про знакових режисерів сучасності: фон Трієра, Кітано, Роя Андерсона. І Джармуш – один з головних артхаусних митців кіно останніх десятиліть – у цьому ланцюгу закономірна ланка.

«Мрець» із Деппом, заяложений «Кава та сигарети», зовсім свіжий «Патерсон» – це все він. З останнього Долін і починає свою оповідь, просуваючись вглиб творчої біографії американця. Але есеї про кожен з фільмів Джармуша – це далеко не все. «Вірші та музика» тут не випадково винесені до підзаголовку. Долін попросив музичних критиків написати про саундтреки, а поетів – присвятити картинам  або окремим їх мотивам вірші. Список авторів вражає: Зімін, Саприкін, Барскова. Тобто мова про внутрішню книжкову поліфонію, що у випадку із Джармушем більш, ніж виправдане: і музика, і поезія в нього повноцінні герої. Бонус – три фінальні інтерв’ю з «винуватцем свята».

Мінімум біографічних відомостей та академізму, максимум авторських зусиль з метою зрозуміти: за що ж ми так любимо ці історії про аутсайдерів та самотність? Долін – критик, що вміє захоплюватися, та навіть якщо цього у книзі трохи забагато, не страшно: надто хороша компанія зібралася. Пий каву, кури та читай.

Поділитися: