«Промови та есеї», Вацлав Гавел
2017
Літературний критик та драматург, дисидент та перший президент незалежної Чехії – все це Вацлав Гавел. Назва книги не бреше – під обкладинкою його вибрані публіцистичні тексти: щось давно вважається класикою самвидаву, а щось читачеві може здатися й зовсім невідомим.
«Лист Ґуставу Гусаку», «Політика та совість», «Історії і тоталітаризм» плюс дві дуже цінні промови – особливо злободенна має невинну назву «Слово про слово». У Гавела абсолютний не тільки «слух етичний», але й естетичний – маємо справу не стільки з полемістом-демократом, скільки з письменником. І про що б чех не писав – про інфляцію слів або про трюїзм як «рідну сестру фанатизму і тоталітарного мислення» – все свідчить саме про це: і стилістичні аранжування, і дзвінки метафори.
Перед нами живі тексти, злегка іронічні та «віджаті» – і Гавелом, і часом. Для когось вакцина від навіженості часу, що танцює диявольську інформаційну польку, а для когось – взірець тієї публіцистики, яка так і проситься на високу полицю. А якщо комусь книга все ж здасться банальною через «порожні» загальні місця, то це говорить тільки про нас. У потрібний час українського Гавела з нами, на жаль, не сталося.
«Мандрівка трьох царів»
2016
Книга вийшла наприкінці минулого року, щоправда, належною увагою так і не була вшанована. Але головного це скасовує: вона майстерно зібрана укладачем Володимиром Аренєвим, та диявольски цікава. До того ж бачимо відродження забутої видавничої традиції – міжнародної антології оповідань.
Тексти у книзі «фантастичні», але це слово варто розуміти у найбільш широкому сенсі. Воно означає не жанр (хоча жанровість, звісно, тут є), а спосіб конструювання реальності. Маємо справу не з фентезі, а з віртуозними оповіданнями та повістями, що містять в собі фантастичні припущення. Якщо коротко – це просто дуже хороша книга.
Так, не всі тексти тут однаково сильні, але в цьому й проявляється клас укладача, а за сумісництвом і одного з авторів збірки: так все розташувати, щоби діаманти сяяли на фоні менш коштовного каміння. Проте кожному тут своє: чудові поляки Комуда, Ґжендович та Колодзейчак, класики Пратчетт, Сапковський та Кебелл, зворушливий Штерн, глибока Галина. Фон – Річ Посполита, ренесансна Італія, похмура Юдея. Герої – Трістан, Ромео, персонажі різдвяних листівок. Смішно, пронизливо, розумно та, знову-таки, – дуже хвилююче читання.
«Джим Джармуш. Вірші та музика» Антон Долін
2017
Долін – відомий кінокритик та журналіст. А ще – автор книг про знакових режисерів сучасності: фон Трієра, Кітано, Роя Андерсона. І Джармуш – один з головних артхаусних митців кіно останніх десятиліть – у цьому ланцюгу закономірна ланка.
«Мрець» із Деппом, заяложений «Кава та сигарети», зовсім свіжий «Патерсон» – це все він. З останнього Долін і починає свою оповідь, просуваючись вглиб творчої біографії американця. Але есеї про кожен з фільмів Джармуша – це далеко не все. «Вірші та музика» тут не випадково винесені до підзаголовку. Долін попросив музичних критиків написати про саундтреки, а поетів – присвятити картинам або окремим їх мотивам вірші. Список авторів вражає: Зімін, Саприкін, Барскова. Тобто мова про внутрішню книжкову поліфонію, що у випадку із Джармушем більш, ніж виправдане: і музика, і поезія в нього повноцінні герої. Бонус – три фінальні інтерв’ю з «винуватцем свята».
Мінімум біографічних відомостей та академізму, максимум авторських зусиль з метою зрозуміти: за що ж ми так любимо ці історії про аутсайдерів та самотність? Долін – критик, що вміє захоплюватися, та навіть якщо цього у книзі трохи забагато, не страшно: надто хороша компанія зібралася. Пий каву, кури та читай.