Багатозадачність: чому вона дається не усім

703
Shutterstock
Найбільш раціональна стратегія для більшості людей – братися за нове завдання тільки після того, як «закрив» попереднє

Багатозадачність є досяжною. На цій тезі заробили багато тренерів і коучів в середині 90-х. У той час Україна активно вчилася «робити бізнес» і молоді підприємці з дипломами філологів та педагогів стикалися із проблемами управління і побудови бізнес-процесів. Відповіді вони шукали на тренінгах та семінарах, де активно розповідали про Юлія Цезаря та Наполеона, які робили кілька справ одночасно. Але чи можна і чи варто в собі розвивати навички багатозадачності?

Хибна самооцінка

Багатозадачність існує. Авторитетний гуру із самоменеджменту Девід Аллен пише, що «деякі типи особистості просто не можуть не переносити увагу з однієї речі на іншу». І коли, продовжує Аллен, він бачить, що його клієнт є представником саме такого темпераменту, він дозволяє йому братися за кілька завдань відразу.

Девід Аллен
Девід Аллен. The Reading Lists

Але тут же попереджає своїх читачів: «Пам’ятайте, багатозадачність є винятком». Психологи підтверджують цю тезу.

Як вказує Девід Стрейєр із американського університету Юта, їх дослідження показали, що лише невелика частина людей здатна впоратися із багатозадачністю. Але саме вони найменше вдаються до режиму багатозадачності у звичайному житті. Проте ті учасники досліджень, хто вважали себе здатним до багатозадачності, гірше за інших вирішували відповідні тести.

Вони не тільки переоцінювали свої можливості, а й погано контролювали емоції

Психіка багатьох людей влаштована так, що вони найменше цінують те, що вже мають, і прагнуть ідеалу, якого часто неможливо досягти.

Характер та хімія

Девід Санбонматсу, колега Стрейєра, підтверджує, що люди, які частіше за інших беруться за кілька справ відразу, на практиці виявляються тими, хто менше за інших здатний до багатозадачності. Вони імпульсивні, прагнуть гострих відчуттів і занадто самовпевнені – в тому числі, і стосовно того, що здатні робити кілька справ одночасно. В реальності ж такі люди, як правило, не вміють блокувати відволікаючих факторів і зосереджуватися на одному завданні.

Імпульсивні люди не вміють блокувати відволікаючі фактори
Імпульсивні люди не вміють блокувати відволікаючі фактори. Shutterstock

Прагнення до багатозадачності має іще одну причину. Як пише Керолайн Вебб, авторка книги «Живи на всi сто», система винагороди мозку (викид ним хімічних речовин, що викликають приємні почуття) влаштована такими чином, що вона любить новизну.

Тому, якщо людина під час роботи періодично перемикається, наприклад, на стрічку новин в інтернеті, не треба плекати ілюзій щодо того, що, мовляв, робота вимагає від нього постійно бути в курсі подій. Насправді він просто балує свій мозок. Психолог Шеллі Карсон називає такого роду «багатозадачність» інтернет-залежністю.

«Це нав'язлива дія, а не прояв багатозадачності», – пише Карсон

До того ж таке перемикання далеко не безневинне. Як вказує Вебб, переривання ходу наших думок навіть на просте читання електронного листа потребує 15 хвилин для його відновлення.

Step by step

Багатозадачність можна приручити. Як пише в книзі «Тиранія моменту» норвезький вчений-антрополог Томас Хілланд Еріксен:

«Стрес – це не тоді, коли багато роботи. Стрес – це неможливість закінчити роботу до того, як настане необхідність негайно розпочати інші першочергові справи».

У психології це називається «ефектом Зейгарник» – за прізвищем берлінської жінки-психолога, що відкрила його, і яка казала про те, що коли ми перериваємо будь-яку дію, не закінчивши її, пам’ять про неї йде в нашу підсвідомість, але не зникає там, а постійно, поки ми не завершимо цю дію, спливає вгору.

І, природно, заважає вирішувати поточні справи.

«Кожного разу, – пише Девід Аллен, – коли ви говорите комусь: «Я до цього повернуся», – ви запускаєте цикл в своєму мозку».

Стрес - це неможливість закінчити роботу до того, як потрібно взятися за нову
Стрес - це неможливість закінчити роботу до того, як потрібно взятися за нову. Shutterstock

Для позбавлення від цього кругообігу він створив систему, сутність якої зводиться до того, що, аби успішно виконати одну справу, треба сфокусуватися саме на ній і звільнити голову від всіх інших завдань. Закривши цикл – переходиш до наступного. А для того, щоби при цьому не спрацював «ефект Зейгарник», треба винести всі інші завдання на зовнішній носій. Попросту кажучи – записати. Просто, але, як показав досвід – ефективно.

Інша справа, що, за Алленом, сьогодні навіть саме поняття «закінчити роботу» виявляється вельми розмитим.

«Раніше, – пише він, – результати роботи були очевидними. Поля потрібно було орати, коробки – упаковувати, корів – доїти. Ви знали, яку роботу треба виконати – ви могли її бачити. І було зрозуміло, виконано роботу чи ні. Сьогодні велика частина проектів не має чітких рамок. Більшість моїх знайомих працюють одночасно над кількома завданнями, але навіть якби у них було вся життя на їх виконання, їм би не вдалося довести задумане до досконалості».

Так що до вміння працювати ефективно треба додати ще й уміння вчасно поставити в даній конкретній роботі крапку.

 

Вам сподобається тест: чи замінить вас на роботі робот

Поділитися: