Аргентинське танго: як культурна індустрія допомогла Буенос-Айресу подолати дефолт

Shutterstock
Буенос-Айрес останні сто з гаком років називають латиноамериканським Парижем. І ще – «найєвропейськішим» містом Латинської Америки

Таким приємним відгуками – хто стане сперечатися, що бути схожим на Париж – це комплімент, який треба заслужити, – сприяли планування та архітектура міста. Цікаво, що, як і в Києві, бум будівництва тут припав на кінець ХІХ – початок ХХ століть. Саме в цей час в центрі Буенос-Айреса звели будівлі, що імітують паризькі Єлисейські поля і площі. Більше того, перше в Латинській Америці метро з’явилося тут ще в 1913 році.

Місто контрастів

На долю міста в першу чергу вплинуло те, що, починаючи з 80-х років ХІХ століття, Аргентина бурхливо розвивалася завдяки експорту яловичини, пшениці та продуктів рунного вівчарства, стала центром тяжіння для емігрантів з Європи, які сподівалися почати на родючих просторах нової батьківщини нове життя.

За логікою речей новоприбулі мали рушити освоювати аргентинську глушину, однак, як це зазвичай буває, більшість з них осіла в Буенос-Айресі.

Проблема полягала в тому, що жити більшості портеньо, як називають жителів Буенос-Айреса, практично не було де. Ті нечисельні європейці, які приїхали сюди вже з грошима, або ті, кому пощастило вдало почати бізнес в Аргентині, оселялися в багатих кварталах у центрі міста. Іншим залишалися нетрі – в кімнаті площею 25 м2 зазвичай мешкали від п’яти до десяти чоловік.

Нічого незвичного в цьому не було – приблизно так само і в той же час заселявся і Нью-Йорк.

Якщо Нью-Йорк нині став зразком джентрифікації, то Буенос-Айрес досі лишився містом контрастів

Різниця лише тому, що на відміну від Нью-Йорка і США, Буенос-Айрес і Аргентина все двадцяте століття не багатіли, а потерпали від фінансових і політичних катаклізмів.

Досить згадати хоча б знаменитий аргентинський дефолт на зламі століть на суму $ 80 млрд, що досі залишається найбільшим у світовій історії.

Тож , якщо Нью-Йорк нині став зразком джентрифікації, завдяки якій бідні райони поступово заселяються представниками середнього класу, Буенос-Айрес досі лишився містом контрастів. Чудовий центр, у якому вуличне життя через вологу спеку починається вночі, тут оточений районами, у яких туристам в темну пору доби на вулицях з’являтися не рекомендується.

Ставка на культуру

Останні роки міська влада Буенос-Айреса, треба віддати їй належне, проводить політику згладжування різниці між центром і околицями. Деякі з кроків місцевої мерії виглядали доволі популістськими – так, офіс міського уряду був перенесений з центру в район Барракас, що на околиці міста.

Це все одно, якби київська мерія переїхала на Троєщину або Борщагівку – з тією лише різницею, що Барракас колись усе таки був багатим районом заміських особняків.

Драйвером розвитку міста стала культура, що було логічно: наприклад, знаменитий буенос-айреський оперний театр Колон на початку минулого століття не поступався розкошами і складу артистів, що там виступали, паризькому Гранд-опера.

Туристам тут нагадують, що нинішній Папа Франциск – походить з Буенос-Айреса

Бажаючим пропонують безкоштовний автобусний тур місцями, де він жив і служив.
Або ще один факт – в Буенос-Айресі з сьогоднішнім населенням 2,89 млн осіб зараз стільки ж книгарень, скільки і в Нью-Йорку – 750, і лише на 50 менше, ніж в Лондоні. І це при тому, що середній рівень зарплат в Буенос-Айресі – приблизно $1200 на місяць (в Лондоні, наприклад – $3800), а ціни досить високі.

Гра в класики

Найвідоміший культурний продукт, який Буенос-Айрес пропонує як своїм місцевим жителям, так і туристам – танго. Щорічний фестиваль танго збирає тут 600 тис. глядачів, а решту року любителі цього запального танцю проводять у численних міських танцювальних клубах – мілонгах.

Другим за відвідуваністю міським фестивалем (після, звичайно, танго-фесту) є Міжнародний фестиваль незалежного кіно в Буенос-Айресі (BAFICI), причому кількість глядачів тут росте щороку.

Shutterstock

Ну і крім знаменитого театру Колон свої послуги пропонують туристам кілька музеїв образотворчого мистецтва. Але все це, крім «тангоманії», можна зустріти і в інших великих містах світу.

Особливість Буенос-Айреса – безліч безкоштовних культурних заходів, від музичних фестивалів і книжкових ярмарків до кіносеансів і театральних вистав.

З одного боку, в місті постійно реалізуються приватні культурні ініціативи – будівлі фабрик реорганізуються під культурні центри, відкриваються альтернативні майданчики. З іншого боку, тут велика роль держави – в 2001 році, відразу після дефолту, міська влада ухвалила десятирічний стратегічний план розвитку в сфері культури.

Міністерство культури міста спільно з міністерством економічного розвитку створило Генеральну дирекцію творчих індустрій

А для того, щоб у місцевих та  іноземних компаній з’явився стимул вкладати гроші в креативну економіку міста, в цій сфері були введені податкові пільги.

Одним із результатів такої політики стала, наприклад, поява «дизайнерського округу» на місці колишнього рибного ринку в бідному міському районі. А точкою зборки цього округу став Столичний дизайнерський центр із залом для глядачів площею 3000 кв. м, музеєм і офісами столичних чиновницьких відомств.

Shutterstock

Ще одна характерна деталь – сквер навколо Національної бібліотеки влаштований тут за мотивами роману колишнього знаменитого портеньо Хуліо Кортасара «Гра в класики». А самого Кортасара і видатного Борхеса в Буенос-Айресі, як пишуть здивовані туристи, шанують на рівні обожнюваних футбольними фанатами Марадони і Мессі.

Про те, як в Нью-Йорку бідні райони стали улюбленим місцем проживання для багатих, читайте в матеріалі «Велике переселення».

Поділитися: