5 стратегій поведінки в конфліктах

Холявчук
Директор Київського інституту тренінгу, психолог
Про їхні ризики та можливості

Конфлікти – це частина соціальної реальності. Уникнути їх не вийде. Чому? Просто навіть якщо у взаємодії із іншою людиною партнерові здається,  що є конфлікт, значить,  конфлікт уже існує. Конфлікт – це не обов’язково об’єктивне протиріччя між сторонами. Якщо одна зі сторін вважає,  що конфлікт є, вона розгортає одну зі стратегій конфліктної поведінки, і в підсумку ми маємо конфлікт,  хоча з самого початку об’єктивного протиріччя,  можливо,  і не існувало. Конфлікт – це об’єктивне або уявне (!) протиріччя інтересів сторн.

Об'єктивна реальність не є такою вже й важливою, тому що людина відштовхується від сприйняття реальності, а не від того, якою вона є насправді

Тому в конфліктній ситуації важливо своєчасно визнати наявність протиріччя і бути здатним прогнозувати динаміку розвитку конфлікту і правильно та своєчасно відреагувати. Наприклад, конфлікт між начальником і підлеглим. Якщо ви вчасно не помічаєте його існування, намагаєтеся «закрити очі» на нього, він може загостритися і вийти на стадію агресії. Якщо ж такий конфлікт своєчасно розпізнано,то існує шанс пом’якшити його, вступити в переговори, вивести у конструктивне русло.

Томас Кілман виділив п’ять стратегій роботи із конфліктами.

1. Уникання: «Я не бачу конфлікту»

Ця стратегія поведінки має на увазі заперечення існування конфліктної ситуації. Наприклад,  місце керівника обіцяли одному фахівцеві, а призначили іншого.

Керівник може спробувати врегулювати цю ситуацію,  визнаючи її складною і конфліктною,  але співробітник,  наприклад,  маючи низьку самооцінку, може вважати,  що все сталося правильно і конфлікту немає. Із часом співробітник відчуває дедалі більше образи, і врешті-решт може прийняти імпульсивне рішення піти з компанії.

2. Адаптація

Це відмова від власних інтересів на користь опонента. Наприклад, пара планує відпустку. Він хоче зимового відпочинку, а вона – літнього. Якщо немає домовленості, що цього разу поступається один партнер, а наступний – іншого (це був би компроміс), і рішення приймається на користь одного з них, це і є адаптація.

До чого веде така форма взаємовідносин? Сторона, яка жертвує, «вчить» партнера, що з його інтересами можна не рахуватися. Ці правила гри приймаються і надалі інтереси сторони, схильної відмовлятися від своїх інтересів, більше не приймаються в розрахунок.

3. Компроміс

Слово «компроміс» у соціумі має позитивне забарвлення. Але по суті це взаємна часткова відмова від частини своїх інтересів, за умови,  що друга сторона теж відмовиться від частини своїх інтересів. Їх можна описати алгоритмом «я віддам тобі своє праве око,  а ти мені – своє ліве вухо».

Всі жертвують, але ніхто не залишається повною мірою задоволеним. Коли немає часу на перемовини, компроміс може бути не найкращим,  але прийнятним і швидким рішенням.

4. Конкуренція

Йдеться про силове протистояння та спробу перемогти. Кожен відстоює свої інтереси,  вдаючись до усіх засобів досягнення мети: примушення,  тиск,  маніпуляції,  шантаж. Інтереси опонента не беруться до уваги і не враховуються.

Така модель зустрічається нерідко, але вона є дуже руйнівною для стосунків

Приклад конкурентної стратегії,  що часто зустрічається в житті компанії – нездорова конкуренція у відділі продажів і,  як наслідок,  негативний,  ворожий психологічний клімат.

5. Співпраця

Не завжди,  але частіше за усе це найефективніша стратегія. Вона дозволяє максимально реалізувати інтереси конфліктуючих сторін та зберегти,  а часом навіть покращити,  стосунки поміж опонентами. Ця стратегія потребує часу,  бодай мінімальної готовності опонентів досягати домовленості та входу в перемовини.

Одним із ключових моментів у досягненні успіху є розмежування позицій та інтересів сторін. Позиція – це те,  на чому наполягає сторона,  інтерес – те,  чому вона на цьому наполягає. Іншими словами,  позиція – спосіб реалізації інтересів сторони.

 

Пошук рішення – пошук узгодження інтересів,  а не позицій сторін. Візьмемо в якості прикладу тему смертної кари. Один опонент виступає «за», другий – «проти». «За» або «проти» – це позиції опонентів. А причини, з яких вони наполягають,  наприклад, «покарання має бути справедливим і відповідати злочинові», або «загроза покарання дозволить скоротити кількість особливо тяжких злочинів» – це інтереси сторін.

Оптимальна стратегія – гнучка стратегія, заснована на аналізі власних інтересів, інтересів опонента,  наявності ресурсів для боротьби і часу для процесу переговорів та значимості стосунків між сторонами.

На основі оцінки цих факторів можна вибрати стратегію,  оптимальну для даного конкретного випадку.

Тим не менше, найрідше зустрічається стратегія співпраці,  і в ній доволі багато потенціалу.

Детальніше про стратегію співпраці та про правила ефективної аргументації я розповім у наступному блозі.

Поділитися: